Сочинения

(Еще не оценили)

Загрузка...

Во все  века человек стремился к познанию своего «я».  Одна из основных,  может быть, главных целей искусства  в раскрытии этой тайны.  Открыть человеку глубины его души, сделать его лучше, сильнее  в той или иной степени этого добивается каждый  писатель.  Особенно  это свойственно русской литературе с ее глубочайшими нравственнофилософс кими корнями.  Проблему добра и зла, силы и слабости человека пытались разрешить великие умы, люди, много выстрадавшие и испытавшие на себе  Пушкин, Толстой, Достоевский. Горький столкнулся с этой проблемой очень рано.  Уже в  первых произведениях молодого писателя проявился не только незаурядный талант рассказчика и художника, но и умение отстаивать свои убеждения. И поз же опыт жизни не притупил таланта, вера в свою правоту лишь окрепла. Уже в  самом начале своего рассказа старуха Изергиль делит людей на «стариков с детства» и «юных,  которые любят».  Это очень важнодля Горького. Яркие, сильные люди всегда были привлекательны для него. Один лишь холодный ум без молодого сердца не  дает  человеку  истинной силы. 

Таков  Ларра  герой первой легенды.  Недаром его отец  орел  житель холодных вершин.  Гордости,  уверенности в своем  превосходстве недостаточно для счастья.  Это не сила Ларры,  а слабость. В понимании Горького лишь горячая любовь к людям,  к своему делу,  к родной  земле дает человеку твердость в жизненных испытаниях.  Данко, жертвующий со бой ради других, сильнее Ларры.

(Еще не оценили)

Загрузка...

Die Jugendlichen zwischen 14 und 17 Jahren werden oft in vielen Familien wie kleine Erwachsene behandelt, wenn es um die Pflichten geht: sie sollen auf die kleinen Geschwister aufpassen, einkaufen, bei der Haushalt helfen und dazu fur die Schule lernen. Wollen der Sohn oder die Tochter langer ausgehen, verruckte Sachen anziehen oder einen Nasenring tragen, sind dann sie oder er wieder “klein und unreif und mussen sich Kritik anhoren oder werden sogar bestraft. Dann bekommen die Kinder Ausgehenverbot, Fernsehverbot oder Telefonverbot. Einige Kinder werden sogar mit einem Gurtel geschlagen, wenn sie sehr ungehorsam sind.

Doch Fehler macht jeder. Eines haben die meisten Jugendlichen gemeinsam: Sie konnen autoritare Methoden nicht mehr akzeptieren, weder bei den Eltern noch bei den Lehrern.

Die Jugendlichen finden es viel besser, wenn die Eltern mit ihnen reden und alles erklaren. Die meisten Jugendlichen wunschen sich mehr Verstandnis und Toleranz von den Eltern, denn sie haben andere Wertvorstellung.

Oft werden die Kinder auch bestraft, wenn sie schlechte Noten nach Hause bringen. Schlechte Noten durfen kein Grund zum Verzweifeln sein: wie sag ich es meinen Eltern? Viele meinen, am besten ist es den Eltern gleich ehrlich mitzuteilen, wenn man eine schlechte Note fur die Schularbeit oder fur die Prufung bekommen hat.

Es ist allerdings schwierig, den Eltern klarzumachen, dass es nicht die von ihnen getraumte Note ist, die im Heft steht.

Man sucht auch manchmal dumme Ausreden, wie zum Beispiel, die Arbeit ist schwer ausgefallen, oder wenn der Lehrer gerecht gewesen ware, hatte ich gute Note bekommen. Nach solchen Ausreden wird es noch schlimmer. Ein hilfesuchender Blick zahlt oft viel mehr als Ausreden und Lugen. Die Mitteilung uber dieses unangenehme Ereignis hinauszuschieben, bringt nur noch mehr

Angst, es sagen zu mussen. Und die schlechte Schularbeit muss sowieso einmal unterschrieben werden.

Es gibt zum Gluck die Eltern, die nicht schimpfen, wenn ihr Kind mit einem “Fleck” nach Hause kommt. Sie verstehen, mit etwas Pech kann das doch jedem einmal passieren.

Man muss auch ein offenes Verstandnis zu seinen Eltern haben, wenn sie auch schimpfen, denn die meisten Eltern wollen nur das Beste fur ihre Kinder.

Au?erdem schimpfen und bestrafen meistens die Eltern, die in der Schule selbst keine “Leuchte” waren. Sie haben nur vergessen, wie schwierig der “Beruf Schuler” in Wirklichkeit eigentlich ist.

Das Zusammenleben in der Familie ist fur die meisten Kinder wichtiger, als Taschengeld, Spielzeug, Computer oder ein eigenes Zimmer. Viele Kinder wunschen sich vor allem, dass ihre Eltern mehr mit ihnen zusammen unternehmen und mochten gern, dass sie von den Erwachsenen ernster genommen werden. Das alles kann ihr Leben glucklicher machen.

(Еще не оценили)

Загрузка...

Danni hat Schwierigkeiten in der Schule. Dem Vater wird das zu viel. Er mochte Musik machen und studieren. Danni geht zu Ingrid zuruck. Eines Abends kommt er nicht mehr nach Hause zuruck. Alles Suchen bleibt erfolglos. Am nachsten Tag steigt er uber den Balkon ein und tut so, als ware nichts gewesen. Danni ist jetzt mehr unterwegs als zu Hause. Er ist dreizehn, geht aber nicht mehr zur Schule. Ingrid vereinbart Gesprache mit einem Psychiater. Alle bringen dem Jungen ein gewisses Wohlwollen entgegen, doch Danni lasst das kalt. Er erscheint nicht zu den Terminen. Der Vater verhalt sich zwar sehr zuruckhaltend, kommentiert jedoch: “Die Makarenko-Tour nutzt nichts bei dem Jungen, da muss man hartere Saiten aufziehen». Was er damit meint, verrat er nicht. Ingrid ist standig unterwegs, ihm standig hinterher. Danni schlaft jetzt hauptsachlich in Treppenfluren und in alten Hausern. Ingrid hofft auf den Winter, doch er halt es bei minus sieben Grad drau?en aus.

Inzwischen ist er dem Jugendamt aufgefallen, hat einige Sachen in Kaufhausern und von Passanten geklaut; er ist schulpflichtig. Danni kommt in ein Heim. Er entwendet die Kasse und treibt sich wieder in der Kleinstadt rum. Jeder kennt ihn. Seine Mutter bringt ihn ins Heim zuruck. Es ist gar nicht daran zu denken, ihn nach Hause zuruckzuholen. Er will das gar nicht. “Er wei? gar nicht, was er will».

Eine Therapie wird angefangen, wieder abgebrochen. Inzwischen ist ein ganzer Stab von Therapeuten, Sozialarbeitern, Jugendrichtern damit beschaftigt, den Jungen zu managen. Ohne Erfolg.

Es ist ein ewiger, zwanghafter Kreislauf entstanden, nachste Station: Knast. Da taucht das rettende Projekt auf: auf Mallorca soll ein Jugendkollektiv eingerichtet werden; die Jugendlichen sollen auf eine Zimmermannslehre vorbereitet werden.

Danni ist jetzt funfzehn. Er erhalt eine letzte Chance und findet sich alsbald im Flugzeug Richtung Mallorca wieder. Alle Beteiligten sind erleichtert. Doch Danni haut wieder ab, wieder mit der Kasse. Aber die Polizei hat ihn schon geschnappt.

Warum er das gemacht hat? Er wei? es auch nicht. Mallorca findet er blod. Er kann die Sprache nicht. Was soll er da? Dem Jugendamt fallt nichts mehr ein.

(4голосов, средний: 3,75 out of 5)

Загрузка...

Das Schulsystem in Deutschland ist Sache der Bundeslander. Die Bundeslander bestimmen die Zeit fur die Ferien und auch die Stundenplane der Schulen. Das Schulsystem hat 3 Stufen: die Primarstufe, die Sekundarstufe I und die Sekundarstufe II. Jungen und Madchen, die am 30. Juni 6 Jahre alt sind, gehen im Herbst in die Schule. Zuerst kommen sie auf die Grundschule. Die Kinder lernen hier lesen, schreiben, rechnen. Musik, Naturkunde, Turnen, Kunst, Religion und Handarbeit stehen auch auf dem Stundenplan. In der 4. Klasse ist die Grundschule zu Ende. Nun beginnt die Sekundarstufe. Hier gibt es verschiedene Wege: Hauptschule, Realschule oder Gymnasium.

Die Hauptschule umfasst gewohnlich die Klassen 5 bis 10 und bereitet ihre Schuler auf die Berufswahl vor. Von besonderer Bedeutung ist hier deshalb das Fach “Arbeitslehre”. Nach dieser Schule konnen die Jugendlichen in einer Berufsschule lernen.

Die Realschule umfasst auch die Klassen 5 bis 10 und beginnt mit einem Probehalbjahr. Wenn die Schuler in diesem Halbjahr gute Leistungen haben, konnen sie in der Realschule weiterlernen. Nach der Realschule kann man einen Beruf im Buro erlernen oder eine Berufsfachschule besuchen. Neben dem Pflichtunterricht gibt es hier fur Schuler verschiedene Wahlpflichtkurse. Diese Kurse wahlen die Schuler selbst.

Wenn ein Schuler nach der Grundschule in ein Gymnasium kommt, so lernt er hier 9 Jahre. Nach der Klasse 13 macht er das Abitur. Erst nach dem Abitur kann man auf eine Hochschule oder eine Universitat gehen. Die Fremdsprachen spielen im Gymnasium eine wichtige Rolle. Zuerst sind das zwei Fremdsprachen: Englisch und Franzosisch und dann auch manchmal Latein oder Griechisch.

Das Gymnasium hat aber auch einen mathematisch-naturwissenschaftlichen Zweig, wo man nur eine Fremdsprache lernt.

Ein anderer Weg ist die Gesamtschule, wo die oben genannten Schultypen zusammengefasst sind. Die Schuler verlassen je nach Begabung die Schule fruher oder spater.

(Еще не оценили)

Загрузка...

“Ich kann mein Erscheinungsbild leicht verändern. Das hängt wohl damit zusammen, dass ich keine richtige kulturelle Identität habe. Gestört hat sie das noch nie: ich sage mir, die Mischung macht’s”. Sie verliebt sich nur in weiße Männer, hat noch nie einen farbigen Freund gehabt. Sie glaubt, dass es mit ihrem Vater zusammenhängt: als Pascale sechs war, kam der Kenianer bei einem Autounfall in Frankreich ums Leben. “Das war furchtbar. Und deshalb habe ich alle Erinnerungen an ihn abgeblockt. Dieser große schwarze Mann ist für mich eine mystische Figur geworden, unerreichbar”. Pascale lebt seit 20 Jahren in Berlin. Ihrer Hautfarbe und ihres ungewöhnlichen Äußeren wurde sie sich erst mit 18 bewusst. “In der Schule, im Französischen Lyzeum, waren die meisten Mischlinge — wie ich”. Auf einer Party machte man ihr den Vorschlag, als Model zu arbeiten. “Da habe ich begriffen, dass ich mit meinem exotischen Aussehen eine Menge Geld verdienen kann”. Dann hat Pascale Spaß daran, den Spieß umzudrehen. Wenn sich Deutsche über sie unterhalten — im Glauben, sie sei Ausländerin und verstehe die Sprache nicht — “fange ich plötzlich an, berlinerisch mit ihnen zu reden. Nachher sind sie immer ganz fertig”. Pascale kann über solche Situationen lachen, denn im Grunde fühlt sie sich in Deutschland wohl. Aber als Europäerin, die sich in Berlin ein Leben aufgebaut hat. “Und ich möchte hier bleiben”.

Eva und Franziska haben zusammen gelernt, jetzt gehen sie in die Stadt den Hunderter ausgeben. Und die fünfzig Mark, die Eva noch von ihrem Taschengeld übrig hat. “Ich will mit”, hat Franziska gesagt. “Ich gehe gern einkaufen”. “Ich weiß aber gar nicht, was ich will”, hat Eva geantwortet. Sie kann sich nicht vorstellen, wie das ist, mit Franziska. Eva will Jeans kaufen. Oder vielleicht doch lieber Bücher? Nein, eigentlich will sie eine Hose und eine Bluse. “Für mich ist es schwer, etwas zu finden”, sagt sie zu Franziska. “Das macht nichts. Ich habe Geduld”. Sie fahren mit der Straßenbahn in die Innenstadt. Franziska kennt einen kleinen Laden. “Einen ganz guten”, sagt sie. “Was für eine Jeansgröße hast du?” fragt Eva. “Neunundzwanzig oder achtundzwanzig, das kommt auf die Firma an. “Ich habe vierunddreißig oder sechsunddreißig”, sagt Eva. Der Laden ist wirklich ziemlich klein. Eva wäre lieber in einen größeren gegangen. Aber Franziska fühlt sich hier wohl. “Das Hemd hier gefällt mir”, sagt Eva. Das Hemd ist rosa. “Kauf es dir doch”. “Ich möchte eine Bluejeans”, sagt Eva zu der Verkäuferin. Und sie denkt: so eine helle Hose gefällt mir viel besser. So eine ganz helle. Und dazu das rosa Hemd. Schade. Sie steht in der Kabine und bemüht sich verzweifelt, den Reißvers-chluss zuzumachen. Es geht nicht. “Na, was ist?” fragt Franziska von draußen. “Zu klein”. Franziska bringt die nächste Hose. Dann noch eine. “Hier, probier die mal”. “Aber die ist doch viel zu hell”, sagt Eva. ”So helle Farben machen mich doch nur noch dicker”. “Ach was. Helle Farben stehen dir sicher viel besser als immer nur Dunkelblau oder Braun”. “Die Farbe der Hose passt zu deinen Haaren”, sagt Franziska. “Schämst du dich nicht mit mir?” fragt Eva. “Warum?” “Weil ich so dick bin”. “Du bist verrückt”, sagt Franziska. “Warum soll ich mich schämen? Es gibt Dünne und Dicke, na und?” Die Farbe der Hose passte wirklich gut zu ihren Haaren. Sie war so hell wie ihre Haare. Franziska kommt mit dem rosafarbenen Hemd zurück. “Hier, zieh an”. Dann steht Eva vor dem Spiegel. Überrascht, dass sie so aussehen kann. Überhaupt ganz anders “Schön”, sagt Franziska zufrieden. “Ganz toll. Genau die richtigen Farben für dich”. Dunkle Farben machen schlank, helle machen dick. “Ich bin zu dick für so etwas. Findest du nicht, dass ich zu dick bin für solche Sachen?” “Nein, finde ich nicht”, sagt Franziska. “Mir gefällst du so. Du siehst wirklich gut aus. Schau nur!” Und Eva schaut. Sie sieht ein dickes Mädchen, mit dickem Busen, dickem Bauch und dicken Beinen. Aber sie sieht wirklich nicht schlecht aus. Ein bisschen auffällig, das schon, aber nicht schlecht. Sie ist dick. Aber es muss doch auch schöne Dicke geben. Und was ist das überhaupt: schön? Sind nur die Mädchen schön, die so aussehen wie auf den Fotos in Frauenzeitschriften? Sie muss lachen, als sie an die Frauen auf den Bildern alter Meister denkt. Volle Frauen, dicke Frauen. Eva lacht das Mädchen im Spiegel an. Und da passiert es. Plötzlich ist sie die Eva, die sie sein will. Sie lacht, sie kann gar nicht mehr aufhören zu lachen, und während ihr das Lachen fast die Stimme nimmt, sagt sie: “Wie ein Sommertag sehe ich aus, wie ein Sommertag”.

(2голосов, средний: 3,50 out of 5)

Загрузка...

Danijela Makovec wurde in der Bundesrepublik geboren. Sie ist in Tuttlingen aufgewachsen. Heute geht Danijela in Kroatien zur Schule. Zuerst wohnten wir in der Stockacher Straße. Wir hatten sehr gute Nachbarn. Im ersten Stock wohnten wir, im zweiten Stock eine liebe alte Frau. Sie hieß Luise Eberhardt. Oft ging ich zu ihr und spielte mit ihr “Mensch, ärgere dich nicht”. Frau Eberhardt hat mich Schwäbisch gelehrt. Als ich klein war, hat sie auf mich aufgepasst, bis meine Eltern von der Arbeit zurückkamen. Frau Eberhardt war für mich wie eine richtige Oma. Im dritten Stock lebte eine italienische Familie. Ihre Tochter Victoria war meine Freundin. Wir spielten oft zusammen, aber noch öfters stritten wir.

 Als meine Mutter und ich 1996 nach Kroatien kamen, war die kroatische Sprache ein großes Problem für mich. Zuerst fühlte ich mich sehr fremd und einsam. Aber die Schüler waren sehr nett zu mir, und bald war ich in ihre Gemeinschaft aufgenommen. Heute möchte ich Ärztin werden und nach Deutschland gehen. Ich habe das Gefühl, dass Deutschland meine Heimat ist. Eigentlich weiß ich überhaupt nicht, was eine Heimat ist. In Deutschland bin ich eine Fremde, aber ich habe dort die schönsten Tage meiner Kindheit verbracht. Die Deutschen sagen, dass ich eine Kroatin bin. Die Kroaten sagen, dass ich eine Deutsche bin. Wohin gehöre ich eigentlich? Das weiß ich auch nicht. Ich bin etwas dazwischen. Ich bin eine Fremde.

(1голосов, средний: 4,00 out of 5)

Загрузка...

В древнем Китае было популярно «узелковое письмо». При помощи узелков «записывали» даты, цифры, факты. Чем важнее дела, тем большим узлом они обозначались. В те времена китайцы носили на кожаном поясе особую сумочку, в которой держали платок, нож, деревянные свёрла для добывания огня, роговое шило для распутывания узлов. С тех пор шило символизирует способность разрешать запутанные, спорные вопросы.

Узелковое письмо использовали и монголы. В XII веке они завязывали узелки и пересылали их с гонцами, на память».

Из всех слов, существующих в родном языке, слова-вопросы отчего? и почему? наиболее употребляемые. И это вполне естественно, так как они связаны с самым замечательным свойством человеческого характера — любознательностью. В младенчестве, едва научившись говорить, ребёнок допытывается: «Отчего дождь?», «Отчего снег?», «Отчего пар?», «Почему велосипед?», «Почему самолёт?». В школе, и институте, в конструкторском бюро — всюду, где бьётся творческая мысль человека, слова отчего? и почему? занимают самое почётное место. Можно с уверенностью сказать, что, отвечая на эти вопросы, люди совершили множество открытий в области науки и техники.

ВЛАДЕЕТЕ ЛИ ВЫ РУССКИМ ЯЗЫКОМ?

А. Не спешите отвечать на этот вопрос утвердительно. Всё зависит от того, что понимать под «владением» языком. Начнём с того, что русским языком во всём богатстве его грамматики и особенно словаря вообще никто не владеет. Количество слов в современном русском литературном языке приближается к 120 тысячам. Но если мы возьмём число слов, употребляемых даже самыми крупными русскими писателями, то оно далеко не будет достигать этой цифры. Например, А.С. Пушкин, по произведениям которого составлен словарь, употреблял «всего-навсего» 21 тысячу слов. Владеть языком — значит максимально использовать все возможности, скрытые в нём: уметь вложить даже в самый малый запас слов, выражений всё то, что можно в него вложить.

К тайнам русского языка я пробираюсь уже более четырёх десятилетий. Я постоянно думаю о том, как возникли слова, что является первоосновой* слова, откуда оно.

Прислушайтесь к лесу. Он передаст вам смысл своего названия — лес. В музыке незаметного дыхания леса вы откроете тайну слов — шорох, шелест, дуновение, тень, прохлада, покой, ветка, лист, пень, поляна. Вдумайтесь в слово лесть. Так и чувствуешь что-то липкое, противное, от чего хочется вымыть руки. Ложь, лгать, оболгать. Как нелегко произношение этих слов, они с трудом вырываются из уст.

Язык — человеку советчик. Он предупреждает: не торопись произносить слово, оно — подарок, высший дар природы, оно — радость и возвышение, но оно может стать и оружием.

(3голосов, средний: 5,00 out of 5)

Загрузка...

Одни учёные считают, что на свете 2 тысячи языков, другие — более 4 тысяч. Есть язык, на котором говорит несколько сот миллионов людей. Это китайский язык. Есть языки, которыми пользуется меньше тысячи человек. На одних языках создана богатейшая литература, другие — не имеют своей письменности. Такие языки, как английский, французский, испанский, русский, китайский, входят в так называемый «клуб мировых языков» и являются официальными языками многих международных организаций. А языки народов Севера, индейские языки, африканские языки известны лишь небольшому числу местных жителей и специалистам-языковедам.

Однако среди всех языков есть самый важный. Это твой родной язык, на котором ты сказал первые слова, на котором ты думаешь, читаешь, пишешь, который роднит тебя с твоим народом, с твоей страной. На родном языке и думать и говорить естественно.

[smszamok]

Иное дело с языками иностранными. Кто брался за их изучение, представляет, как нелегко иноязычными словами называть предметы и явления, усваивать правила, по которым они сочетаются, составлять из них предложения. Усилий много, но и результат того стоит. Иностранный язык становится на всю жизнь вашим верным другом и помощником. Язык — живой организм; рождается, развивается, реагирует на изменения в окружающем мире. Язык может умереть. Память о нём хранится в древних книгах, уцелевших надписях, фольклоре.

Язык обладает поразительной способностью шагать в ногу со временем, мгновенно подмечать всё новое и хранить при этом знания и информацию, накопленные за века.

Слово, пожалуй, самая удивительная вещ., на свете.

Смотрите, какие грандиозные результаты достигнуты благодаря речи. Попробуйте представить себе, что осталось бы вокруг нас, если бы не было речи. Не было б общения между людьми, то есть не было бы общества, не)существовали бы письмо и печать, а с ними литература и наука; не было бы мысли, культуры, человека!

В каждом слове скрыт чудесный клад.

• Слово «высоко» произнеси —
• И представишь сразу неба синь.
• Ты скажи: «Кругом белым-бело» —
• И увидишь зимнее село,
• С белых крыш свисает белый снег,
• Не видать под белым снегом рек.
• Вспомнится наречие «светло» —
• И увидишь: солнышко взошло.
• Если скажешь слово ты «темно»,
• Сразу вечер поглядит в окно.
• Если скажешь «ароматно» ты,
• Сразу вспомнишь ландыша цветы.
• (Э.Кукпина)

С самого раннего детства и до глубокой старости вся жизнь человека неразрывно связана с языком. Ребёнок ещё не выучился как следует говорить, а его чистый слух уже ловит журчание бабушкиных сказок, материнской колыбельной песенки. Но ведь сказки и прибаутки это язык. Подросток идёт в школу. Юноша шагает в институт или университет.

[/smszamok]
Целое море слов, шумный океан речи подхватывает его там, за широкими дверями. Сквозь живые беседы учителей, сквозь страницы сотен книг впервые видится ему отражённая в слове Вселенная. Через слово он впервые узнаёт о том, чего ещё не видели его глаза. В звучном слове перед ним сверкают айсберги Арктики, шумят водопады Африки и Америки. Раскрывается огромный мир звёздных пространств. Зримыми становятся микроскопические космосы молекул и атомов. Новый человек роднится с древними мыслями, которые сложились в головах людей за тысячелетия до его рождения. Сам он обретает возможность обращаться к правнукам, которые будут жить спустя века после его кончины. И всё это только благодаря языку.

Радостная или горькая, гневная или нежная летит крылатая песня. Песня — ЭТО ЯЗЫК.

(1голосов, средний: 5,00 out of 5)

Загрузка...

Людина здавна мріяла про крила, щоб полинути до хмар і вище. Стародавні греки передали нам у спадок міф про Дедала, який із сином Ікаром наважився піднятися на могутніх крилах аж до Сонця… Не судилося і славетному Леонардо да Вінчі побачити велич і красу Землі з пташиного польоту, але креслення апаратів-махольотів і думки, які він виклав у своєму знаменитому «Трактаті про птахів», відкрили дорогу в небо наступним поколінням.

Благодатним стартовим майданчиком для перших ентузіастів повітроплавання стала українська земля. Століття тому на околиці селища

 Вороновиця, що під Вінницею, випробував свої літальні моделі винахідник першого в світі літака Олександр Федорович Можайський. До речі, він же створив перший планер, який став прообразом сучасних надлегких апаратів. Що ж то була за конструкція? Великий повітряний змій на колесах, якого «буксирувала» на зліт звичайна підвода, запряжена кіньми… Своїм Ікаром вважають кримчани сімферопольського лікаря Миколу Андрійовича Арендта. Захоплений мрією про політ, він невідступно поривався у небо.

Досліджуючи польоти птахів, пускав паперових «голубів», майстрував моделі планерів, писав книгу «Про повітроплавання, засноване на принципах ширяння птахів». Його розробками зацікавилися за рубежем. Чотири рази виносилася на засідання французького Товариства повітряної навігації доповідь Миколи Андрійовича «Про один нормальний апарат», але прибути до Парижа в доповідача не було змоги.

У 1908 році в Одесі відкрився перший аероклуб, а через два роки його вихованець Михайло Єфімов здійснив перший у країні політ на літаку. У двадцяті роки авіатори Одеси, Києва, Харкова об’єднуються у своєрідні центри вітчизняного авіаційного літакобудування. В голубе небо злітають незвичайних форм літаки, планери, вертольоти, автожири…

Уряд України приділяв велику увагу створенню вітчизняної авіаційної промисловості. Одним з перших став до ладу Одеський авіазавод, який випустив у 1923 році на повітряні траси первістка цивільної’ авіації «Конька-Горбунка». Пізніше в Харкові приступила до роботи науково-технічна авіаційна школа, де були сконструйовані перший в Європі швидкісний пасажирський літак та оригінальні літальні апарати без хвоста.

Одним з ініціаторів створення Товариства авіації і повітроплаван-1 ня в Україні був онук відомого живонисця-мариніста Івана Костянтиновича Айвазовського Костянтин Арцеулов. Ще юнаком він самотужки вивчив літак, склав іспит на тренувальному апараті й одержав , диплом пілота Міжнародної повітроплавальної федерації.

Перший зліт авіааматорів відбувся в 1923 році в кримському селищі Коктебель. Його окрасою стали дев’ять літальних апаратів. З-поміж юних учасників тут вперше заявляють про себе Сергій Іл-люшин і Олександр Яковлєв, які пізніше стануть провідними конструкторами авіації. А наступного року на огляд-конкурс прибуде ІІЖЄ п’ятдесят планерів. На цих змаганнях розпочне свою конструкторську біографію молодий Олег Антонов. Тут же випробує свою крилату мрію і Сергій Корольов — майбутній Генеральний конструктор космічної техніки.

Авіація була й буде натхненним і чи не найромантичнішим захопленням юних. Небо вабить все вище і вище — до зірок!

(1голосов, средний: 5,00 out of 5)

Загрузка...

У нашій українській культурі є імена, коли вже за однієї згадки про них душа стрепенеться, мов птаха, і відкриється світові, сонцю, мелодіям. А серце заб’ється частіше, збудить бентежний рій думок, що полинуть назустріч співакові, піснетворцю, назустріч його пісенній долі. І таким ім’ям, як здогадується читач, є наш соловей з Буковини Назарій Яремчук, який представляв українську пісню перед усім світом, і це не перебільшення.

Пісенна зоря Яремчука сходила у дзвінкоголосому і воістину талановитому ансамблі «Смерічка» — у тому юнацькому гроні, де заспівав свою неодцвітну «Червону руту» буковинський Орфей Володимир Івасюк, і звідки вийшли добре знані сьогодні Софія Ротару, Василь Зінкевич, Левко Дутківський… Той цвіт з легенди, та пісенна квітка «Червона рута» стала живодайним символом співучої душі українського народу, чистою вродою гірського краю, що ось уже впродовж десятиріч наснажує і чарує людські серця: «Ти признайся мені, Звідки в тебе ті чари?»…

Уже через роки і відстані можна сміливо сказати, що не одцвітає Івасюкова «Червона рута» та інші дивосвітні й натхненні пісні.

Своїм юнацьким серцем, щирим пориванням співучої душі Назарій Яремчук причетний не лише до зелековерхої «Смерічки», до надзвичайно талановитого грона митців, а й до всієї нашої пісенної культури, що так щедро, голосисто струменіє всіма барвами людського мелосу.

…«Дай, Боже, радості», — співає Назарій в одній з пісень, — «Земле, радій!» — в іншій. [ саме це — радість життя — утверджував митець у своїй творчості.

Двадцять п’ять років виконавської творчості Назарія Яремчука — це святе служіння українській пісні, тій, що всосав колись малий На-зарко з молоком матері, тій, що оновилася нечувано з появою вже згаданого Володимира Івасюка. І невипадково саме Яремчук став першим виконавцем «Червоної рути» — иісні-символу, нісні-рубікону, перейшовши який, уся українська пісенна музика стала іншою. А сам Яремчук став одним з найяскравіших представників нової генерації вітчизняних виконавців-вокалістів. Маючи голос великої сили й тембральної краси, він ніколи не виставляв ці важливі якості на перший план всупереч художній концепції твору,

А ще, як говорено вище, була «Смерічка» з її керівником, композитором Левком Дутківським, одним з перших наставників хлопця з гірської Вижниці, був колега й однодумець по дуету Василь Зінкевич. Назарій Яремчук, разом з авторами — композиторами і поетами, явив світові цілу низку яскравих, неиеребутніх, багатьом пам’ятних пісень: «Червона рута», «Смерекова хата», «Стожари», «Чуєш, мамо», «Гай, зелений гай», «Я тебе малюю», «Одинокий вожак», «Родина», «Гей ви, козаченьки», «Пам’яті Володимира Івасюка», «Стрілецький романс» тощо. Назарій Яремчук був ще й тому унікальним, ні на кого не схожим артистом, що ніколи не імітував виконання на сцені — НІКОЛИ! Він завжди СПІВАВ — під записаний на плівку акомпанемент, але — СПІВАВ. Наголошуємо на цьому тому, що постійний обман глядача-слухача для більшості популярних виконавців став нормою.

Зоря Назарія Яремчука зайшла несподівано, пісня його обірвалась на найвищій ноті.

В імені буковинського соловейка, в його співучій артистичній долі: ми вчуваємо смерекові шуми Карпат, гомін широкого степу і мужній поклик повернути козацьку славу нашим дітям, зокрема тим, хто забуває свою історію, свою гідність, традиції роду і родоводу.