Переказ сюжету творів письменників

1 кол2 пара3 трояк4 хорошо5 отлично (3голосов, средний: 3,00 out of 5)
Загрузка...

1. Що було головною розрадою дитячих років Ернеста Хемінгуея? Яку професію він пізніше собі обрав? Відповідь: Спілкування з природою. Професію журналіста.
2. Хто з письменників другої половини XX ст. став для своїх сучасників людиною-легендою і справив на новітню прозу такий вплив, «що його навряд чи можна виміряти»? Відповідь: Ернест Хемінгуей.
3. Який художній принцип використовує Ернест Хемінгуей при написанні своїх творів, пояснюючи його так: «Якщо письменник добре знає те, про що пише, він може опустити багато з того, що знає, і якщо він пише правдиво, читач відчує все опущене так само гостро, як коли б письменник сказав про це»? Відповідь: «Принцип айсберга».
4. Перелічіть відомі вам твори Ернеста Хемінгуея. Відповідь: Романи «Прощавай, зброє/» «Фієста», повість «Старий і море» та ін.

5. Яка основна проблема висвітлена у повісті Ернеста Хемінгуея «Старий і море»? Відповідь: Взаємини людини з природою.
6. Як називає Сантьяго велику рибину у самому розпалі боротьби з нею? Відповідь: Сестрою.
7. Які слова з повісті Ернеста Хемінгуея «Старий і море» ивучать як всепереможний гімн людині? Відповідь: «Людину можна знищити, а здолати неможливо».

8. Коли старий Сантьяго, «рибалячи одинцем, почав говорити вголос»? Відповідь: Коли від нього пішов хлопець.
9. Що зрозумів Сантьяго, коли, дивлячись на безмежний простір моря, «побачив табун диких качок, що летіли над водою, чітко вирізняючись на тлі неба»? Відповідь: Що людина в морі ніколи не буває самотня.

10. Старий Сантьяго, вперше побачивши рибину, що попалась йому на гачок, розмірковує так: «Цікаво, чого це вона виринула?[…] Неначе тільки для того, щоб показати
мені, яка вона величезна. Атож, тепер я це знаю. Добре було б показати і їй, що я за людина. […] Ех, якби ж то я був нею і мав усе, що має вона проти моєї єдиної зброї…» Про яку
«зброю,» йдеться? Відповідь: Про волю і розум.

11. Хоча старий Сантьяго зізнається, що він — людина не побожна, що саме він ладен зробити, аби тільки «подужати» велику рибину? Відповідь: По десять разів проказати «Отче наш» і «Богородицю».
12. Що обіцяє хлопець старому рибалці, коли Сантьяго повертається з кістяком великої рибини? Відповідь: Що вони знову рибалитимуть разом.

1 кол2 пара3 трояк4 хорошо5 отлично (2голосов, средний: 3,50 out of 5)
Загрузка...

І. Який літературний жанр досяг свого найвищого розквіту у XIX столітті? Відповідь: Соціально-психологічний роман.
2. Назвіть класиків англійської соціально-психологічної прози. Відповідь: В. Теккерей, ПІ. Бронте, Ч. Діккенс та інші.
3. Що в перекладі означає слово «реалізм»? Відповідь: Від лат. «дійсний».
4. Як відомо, виділяють чотири основні ознаки Відповідь: принципи реалізму: прагнення до достовірності зображення; утвердження права художника висвітлювати всі сторони життя без будь-яких обмежень; розмаїтість художніх форм. Назвіть четверту ознаку. Відповідь: Зображення типових характерів у типових обставинах.
5. Виникнення і дослідження яких явищ в соціально-психологічній прозі можна вважати суто російськими? Відповідь: «Обломовщина», «нігілізм».
6. Кого з французьких літераторів вважають найяскравішим представником натуралізму? Відповідь: .Е. Золя.

7. Красою якої країни, її природою і мистецтвом майбутній письменник Анрі Бейль Відповідь: Стендаль захопився на все життя? Відповідь: Італії. Або: Хто для Ґюстава Флобера був єдиним літературним авторитетом? Відповідь: Оноре де Бальзак.
8. У якому ранзі Анрі Бейль Відповідь: Стендаль пройшов дорогами всієї Європи і став свідком Бородінської битви? Відповідь: Інтенданта війська Наполеона. Або: Назвіть романи, що їх написав Ґюстав Флобер. Відповідь: «Пані Боварі» ,»Саламбо»,»Виховання почуттів» та ін.

9. Хто з письменників XIXстоліття так писав про себе: «Головні події мого життя — мої твори»? Відповідь: Оноре де Бальзак.

10. Скільки творів, за задумом самого Бальзака, мало увійти до епопеї «Людська комедія»?Відповідь: Сто сорок чотири.
11. Хто з героїв повісті Бальзака так характеризує татуся Ґобсека: «…він найчесніша людина в усьому Парижі. В ньому співіснують двоє людей: скнара і філософ, створіння нице і створіння шляхетне»? Відповідь: Адвокат Дервіль.
12. Назвіть відомі вам твори, що в них змальовується влада грошей Відповідь: золота над людиною. Відповідь: І. Карпенко-Карий «Хазяїн», М. Гоголь «Мертві душ», Н. Готорн «Золото царя Мідаса» та інші.

1 кол2 пара3 трояк4 хорошо5 отлично (Еще не оценили)
Загрузка...

Українське музичне мистецтво має в народній пісні такий же багатий ґрунт для свого розвитку, як українська література в народній поезії. Музична краса української пісні добре відома. Народна пісня має ніжні й задушевні мелодії. Вони виблискують фарбами теплого чарівного півдня, вони всі дихають розкішною чарівністю благодатного краю, де людина овіяна чарами природи. З іншого боку — це героїчна епопея минулих подій, де дають знати про себе ідеали народу; це його поетична історія, жива, яскрава, сповнена краси, істини й сили.

Микола Гоголь у своїй статті «Про малоросійські пісні» писав: «Пісня для Малоросії — все: і поезія, і історія, і батьківська могила… Важко визначити її характер одним словом: вона надзвичайно різноманітна. У багатьох піснях вона легка, граціозна, ледь торкається землі і, здається, пустує, грається звуками. Іноді звуки її набирають мужнього вигляду, стають сильними, могутніми, міцними. Інколи звуки її стають надзвичайно вільними, широкими, прагнуть охопити простір, вслухаючись у них, танцівник відчуває себе велетнем: душа його і все єство розкривається, розширюється до безмежності… Що ж до музики смутку, то вона ніде не чується так, як в українців; звуки її живуть, печуть, роздирають душі… За ними, цими звуками, можна здогадатися про минулі страждання, так ніби про минулу бурю з градом і грозовим дощем можна дізнатися по перлах-сльозах, що нанизують знизу до вершини освіжілі дерева…»

Пісенною творчістю не вичерпується поява музикальності українського народу. Ця національна його риса проявилася у високому значенні, якого набула в Україні церковна музика, — спочатку у формі культивування церковних хорів, а потім і в розвитку спеціальної композиції. У розвитку церковного співу Україна завжди йшла попереду Росії і була для неї джерелом удосконалення і готовою школою.

У другій половині XIX ст. з’явився український композитор, який, залишившись вірним своїй батьківщині, присвятив усі сили культивуванню національної музики. Це Микола Лисенко, який заслужив ім’я Кобзаря України у сфері музики так само, як Шевченко називається Кобзарем у галузі слова. Лисенко в значній частині своїх творів користувався народними піснями, в інших — дає високі зразки вільної творчості в народному дусі, у третіх — виявляє яскраву індивідуальність, яка водночас органічно зливається з добре вивченою ним українською народною творчістю, у четвертих — дає прекрасні зразки іноземних стилів. Фортепіанні твори його відзначаються різноманітністю й вишуканістю. Він створив ряд чудових романсів на слова Франка, Лесі Українки, Олеся та інших українських поетів.

Організація хорів і концертів по Україні була пов’язана, переважно, з особистою ініціативою Лисенка, який неодноразово влаштовував концерти і поза Києвом, здійснюючи з навченими ним любительськими хорами поїздки містами України.

Багатогранною музично-хоровою діяльністю займалися товариства «Боян» і «Просвіта». Українські оперні співаки Соломія Крушельницька і Пилип Мишуга здобули світову славу.

Музичне життя в Галичині завдяки іншим політичним умовам було дуже пожвавленим. Країна була вкрита мережею співочих товариств. У Львові існували спілки музичних товариств і багато музичних видавництв. Концерти влаштовувалися в найглухіших і найнезначніших містечках як місцевими силами, так і групами львівських музикантів і співаків.

20 Фев »

Юрій Кокдратюк

Автор: flashsoft1 | В категории: Переказ сюжету творів письменників
1 кол2 пара3 трояк4 хорошо5 отлично (1голосов, средний: 5,00 out of 5)
Загрузка...

У дідуся Якима в Полтаві ріс і виховувався хлопчик -сирота Юрій Кокдратюк. Доля дала йому геніальний розум, а недоля —тяжкі випробування. Не минули його ні царська армія, ні світова й громадянська війни, ні сталінські тюрми й заслання. Життя його обірвалося в 44 роки. Не дочекався здійснення своїх мрій — космічних польотів, загинув у 1941 році. Та часу не гаяв. Будуючи елеватори на Кавказі, у Західному Сибіру, інженер від Бога марив космосом. Навіть у тюрмі на стінках камери креслив і розраховував траєкторії космічних польотів. Ім’я легендарного, задивленого в небо українця, геніального інжекера-самоука Юрія Кондратюка відоме небагатьом. Його знають учені, конструктори космічних апаратів, інженери, які розраховують космічні траєкторії.

Скориставшись ідеєю Юрія Кондратюка про відокремлення від космічного корабля невеликого злітно-посадочного модуля, американці випробували на навколишній орбіті свій корабель. Один із керівників програми визнав, що політ перших у світі астронавтів здійснено за «трасою Кондратюка». Вдумаймося в цю фразу!

Використовується в практичній космонавтиці ідея багатоступеневої ракети і поняття «пропорційного пасиву» Ю. Кондратюка, що дає змогу робити ваговий аналіз космічних апаратів, конструювати крісла для приземлення. Він написав працю «Тим, хто читатиме, щоб будувати», в якій розробляв міжпланетні бази на орбітах штучних супутників Землі і Місяця, запропонував схему приладу, який утилізує сонячну енергію. Цій же проблемі присвячена друга його робота «Про міжпланетні подорожі». Юрій Кондратюк проектував вітроелектростанцію, яку планувалось побудувати в ЕСриму на горі Ай-Петрі. Цим проектом пізніше скористалися при будівництві Останкінської вежі.

Ідеї українського вченого-винахідника, одного з піонерів ракетної техніки і теорії космічних польотів Юрія Кондратюка ще чекають своїх дослідників.

1 кол2 пара3 трояк4 хорошо5 отлично (1голосов, средний: 5,00 out of 5)
Загрузка...

Його зненацька охопив сумнів: «Чи те я роблю, що слід? Чи здатний на це? Чому так тягне туди, у невідоме?» І він зупинився серед шляху. Замислився. Огледівся. Хоча дорога стелилася попереду рівна й широка, проте він не міг іти далі: і неспокій, і невдоволення собою, і жадання чогось вищого переповнили його. А обіч уторованої дороги громадилися вершийи, які здавалися такими стрімкими й неприступними, що на них ніхто не наважувався зійти. До того ж їх оточували непрохідні хащі, глибокі яруги, гострі стрімчаки й бескиди…

І все ж він рішуче зійшов з гладенької дороги й крізь нетрі та чагарі заторував власну стежину до вершини. І вже ніщо не могло зупинити сміливця: ні колюче терня, ні скелясті крутосхили, ні глибокі урвища. Він здіймався все вгору і вгору. «Божевільний!» — жахалися одні, що

спокійно дибали гостинцем. Відчайдушний!» — захоплено вигукували інші, які вже готувалися рушити й собі услід за сміливцем. «Щасливий!» — зітхали ті, що через свою кволість, несміливість чи полохливу вдачу не могли піти за першопрохідцем. А були й такі, що мовчки заздрили й потайки зневажали сміливця.

Що йому до того! Він уперто здіймався на вершину, де не ступала ще нога людська. І то було його покликання, його щастя, його слава й безсмертя. Як важливо в житті знайти себе, доки не пізно, доки ще молодий! А йому тоді йшов уже тридцять другий. За спиною в нього і вчителювання, і участь у боях, і робота в провідній республіканській газеті художником-ілюстратором, карикатуристом. Читачі в кожному номері шукали гострі, дотепні малюнки, під якими стояв підпис «Сашко». Друзі щодня приходили до нього в майстерню, щоб подивитися, як під пензлем народжується пейзаж чи людський тип. І називали його талановитим, і пророкували йому творче майбуття.

А його не задовольняли ні карикатури, ні акварелі, ні олійні праці. Усе дужче й дужче почувався невдоволе-ним, бо відчував у собі силу творця нового мистецтва, що тільки-но утверджувалося. І однієї ночі після роздумів він рішуче виходить зі своєї майстерні, щоб ніколи до неї не повернутися. Залишає мольберт, фарби, закінчені й незакінчені полотна — залишає назавжди. Із плащем через плече й дорожнім портфелем у руці поспішає на вокзал, сідає в поїзд, що везе його на берег Чорного моря, у красуню Одесу. А вранці він уже стоїть перед директором кінофабрики й промовляє три заповітних слова:

— Хочу стати режисером! Це був Довженко.

Олександр Довженко поспішав, щоб побачити й послухати письменника Поліщука, за столиком якого збиралися його послідовники й друзі. Іноді між групами Поліщука і поета Семенка вибухали палкі дискусії, і тоді в кав’ярні стояв неймовірний шарварок. Але зараз тут порожньо й тихо: Поліщука немає. Лише в кутку сидить якась парочка та незмінно займає своє «робоче» місце Михайло Семенко. У цей час молода пара розплатилася з офіціантом і попрямувала до дверей. Довженко звернув увагу на великі сині очі дівчини та її довгу золотаву косу. Це було так гарно й незвично, бо в моду входили короткі зачіски.

—        Серьожо! — несподівано вигукнув Яновський і метнувся до кремезного чорнявого юнака, що йшов за дівчиною.

—        Юрко? — здивовано розвів руки юнак, і вони обнялися.

—        Оксано, це Юрій Яновський. Ми з ним разом училися в Київському політехнічному. Після другого курсу він полишив інститут і став письменником. Познайомтесь…

—        Знаю! — перебив приятеля Яновський і натхненно випалив: — Золотокоса Оксана! Одеситка. А нині студентка Харківського медичного. Приємно бачити вас…

—        Сашко — обернувся Яновський до Довженка, — знайомся: Сергій Корольов. Авіатор!

—        Тільки вчуся на авіатора, — уточнив Корольов і енергійно простягнув свою міцну руку Довженкові. Так відбулося знайомство двох високообдарованих молодих людей, чиї імена згодом стануть відомі всьому світові.

1 кол2 пара3 трояк4 хорошо5 отлично (1голосов, средний: 4,00 out of 5)
Загрузка...

Сергій Корольов приїхав до Києва з Одеси, де його мати викладала українську мову і літературу в школі. До Київського політехнічного його спочатку не приймали: мав тільки шістнадцять років. Та завдяки довідкам, в яких значилося, що він працював лектором і має схвалений проект планера, його зарахували. З першого ж дня перебування в інституті Сергій записується в планерний гурток. Його майстерня містилася під сходами в центральному вестибюлі інституту. Сергій подав свій проект планера. Проект прийняли. Треба будувати, але потрібні дорогі матеріали: і якась особлива карельська сосна, і мадеполам для обшивки, і англійський лак. Де взяти грошей? Адже Корольов навіть стипендії не отримував. Жив з репетиторства. Та ще вранці продавав газети. Іноді збирав сушняк у Святошинському лісі й носив на базар. Цього вистачало на харчі. А гроші на планер? Та він таки домігся свого.

Саме тоді Київська кіностудія вивісила оголошення: потрібні сміливці, які під час зйомок фільму «Трипільська трагедія» могли б стрибати з високої кручі в Дніпро. Стрибав Сергій дванадцять разів, і таки заробив гроші на планер.

1 кол2 пара3 трояк4 хорошо5 отлично (2голосов, средний: 1,00 out of 5)
Загрузка...

 З дитячих вражень, спостережень, захоплень. Надворі лютує мороз, віє хурделиця, а в хаті тепло, затишно, урочисто. Пахне м’ятою і свіжоспеченим хлібом. У кутку під образами горить лампадка. За вікном сутеніє. Заходить знадвору батько, напускаючи холоду в хату. Запалює світець з трьох сухих скіпок. Селянський світильник тріщить, кадить, стріляє, і вогняні іскри золотим дощем спадають у заздалегідь підставлене коритце з водою.

Золотавий полиск грає на ликах святих у кутку та на тихих утаємничених обличчях людей. І Сашко замріяно споглядає все це. Святий вечір. Численна Довженкова родина всаджується за святковий стіл. Посередині — у великому полив’яному горщику — кутя. Тут же й чавунець, у якому узвар з сухих яблук, груш, вишень. Ось мати статечно підходить до вікна й урочисто стукає тричі дерев’яною ложкою в замерзлу шибку:

—        Морозе, морозе, морозе! Іди кутю їстиГ Коли звуть,

приходь тепер, а не літом. Та не морозь огірки й капусту,

яблука й груші!

Так було тисячу літ тому, коли давні слов’яни обожнювали небо і сонце, грім і зорі, річки й дерева, тварин і нічний морок, коли вони зимовими вечорами, намагаючись усіляко задобрити бога холоду Мороза, щиро запрошували його на вечерю, аби напровесні він не поморозив їхню городину.

—        Морозе, морозе, морозе! Іди кутю їсти! — повторює

мати.

Сашко заворожений. Йому здається, що ось цієї миті з гуркотом розчиняться двері — і в клубах пари з’явиться на порозі червонощокий велетень з білою бородою та вкритими інеєм кущастими бровами.

Усе життя стукатиме в серце письменника рідна мати зі словами: «Морозе, морозе, морозе! Іди кутю їсти!» І вже всесвітньо відомий митець у грізні дні кровопролитної війни напише «Повість полум’яних літ», де батьки головного героя-воїна Івана Орлюка — старі Демид і Тетяна — у святий вечір опиняться просто неба на морозі, біля спаленої гітлерівцями хати. І на зло всім бідам баба Тетяна заспіває колядку про свого рідного Йваноч-ка, що в цей час ворогів б’є на фронті, та злаштує скромненьку вечерю під напівзруйнованою піччю, а дід Демид гукне в ніч: «Морозе, морозе, а йди кутю їсти! Морозе, морозе, іди!» і ці слова набудуть ураз високої значимості — прозвучать, прогримлять життєствердним г’імном  невмирущості народу.

1 кол2 пара3 трояк4 хорошо5 отлично (Еще не оценили)
Загрузка...

Яскравим обдаруванням ритора, майстра красного слова володів учитель-словесник Дмитро Миколайович Підгрушний. Він часто давав учням вільні теми для творів, і тут Сашко Довженко виявляв свої здібності. Його твори були кращими в класі. Особливо вразила й запам’яталася всім його художня композиція «Святки» — поетична розповідь про народні новорічні торжества. Свої описи Сашко ілюстрував колядками й щедрівками. Були в його композиції і гострі репліки, дотепи, жарти, які він ііередавав різними голосами. Усіх полонив артистизм Сашка.

Підгрушного невдовзі в училищі замінив Микола Омелянович Климченко, який дуже любив декламацію, натхненно читав учням «Слово о полку Ігоревім». Під його впливом увесь клас захопився стародавнім епосом. Але запам’ятати складний текст «Слова» вдавалося не кожному. Зате в устах Сашка поема бриніла врочисто, віщо й тривожно. Він читав її під час уроків і на вечорах, вражаючи слухачів. «Слово» ввійшло в його плоть і кров.

Та ніхто тоді не міг знати, що прийде час і «Слово о грлку Ігоревім», його епічний лад, високі патріотичні мотиви, карбований стиль — усе це стане доброю підвалиною поетики Довженка-митця. А в грізні дні Великої Вітчизняної війни до героїв-звитяжців «Повісті полум’яних літ» прийдуть у снах чи видіннях витязі Київської Русі.. І гкаже сержант Іван Орлюк за всіх: «Ми… відстояли всі минулі сторіччя… Усю нашу історію, минулу й майбутні:». Стане «Повість полум’яних літ» новітнім Словом що безсмертних захисників рідної землі. І ім’я автора цірго Слова стане відоме всьому світові, та не всі знатимуть справжнє ім я сосницького вчителя, що навчив майбутнього письменника любити й розуміти «Слово о полку Ігоревім».

А дружба вчителя й учня міцніла. Климченко всіляко підтримував Сашкове захоплення поезією, надто народною творчістю, історичними піснями, билинами, козацькими думами. Учитель також завідував бібліотекою училища. Сашко спочатку допомагав Миколі Омеляновичу, а потім фактично став бібліотекарем. Під його впливом багатьох у класі полонила пристрасть до читання. Правда, батьки не схвалювали цієї «забавки»: кожного учня чекало вдома безліч обов’язків Відповідь: принести води, скопати город, нагодувати, напоїти худобу, нарубати дровець тощо.

Дехто почав заводити власні бібліотеки. Однак Сашко запропонував створити з особистих книжок загальну учнівську бібліотеку й тримати її в училищі. Усі охоче прийняли таку пропозицію. Так виникла «бібліотечна комуна».

20 Фев »

Рідний дім

Автор: flashsoft1 | В категории: Переказ сюжету творів письменників
1 кол2 пара3 трояк4 хорошо5 отлично (2голосов, средний: 4,50 out of 5)
Загрузка...

Старенький, але рідний, до болю рідний. Усе бачив він на своєму віку, усе вистраждав і вистояв. Він — нездоланний, як та земля, на якій стоїть. Він може десять раз горіти дотла, але досить якогось маленького паростка, як у нім знову тепліє життя, і знову підбілюють, підфарбовують, причепурюють його, обсівають мальвами, огороджують березовим тином або обносять лісою, і знову чистими вікнами він дивиться на сільську вулицю, у кінці якої ставлять нові будинки. Коли ж він дуже старенький і починає хилитися, а нового поставити ні за що, то його нишком підпирають дубовими стовпами, і він знову стоїть наперекір негодам. Але навіть коли руйнують його, то дещо беруть з нього для нового дому — так батько щось передає синові, а син — своєму синові.

Одні вмирають, інші народжуються, і на тому віками стоїть отчий дім, як пам’ятник тим, хто поселився в нім уперше. І нехай ви живете в кам’яних палацах, нехай люстри сяють над вами, але якщо ви живете чесно й тому інколи буває вам трудно, то вам мило згадати осіннє бездоріжжя і той отчий дім, в якому починалося ваше життя. Від вас залежить, що залишите своїм дітям, але не ганьте свого батька за скупість: він мріяв залишити по собі кращу спадщину. Шануйте те, що він залишив, трудіться на більше, і якщо не виходить вам жити в отчому домі, — може, тісно, незручно, а може, великі діла вершите вдалині від нього, — то хоч поїдьте, погляньте, провідайте те подвір’я, в якому пройшли ваші перші весни — це вам згодиться для серця і для душі, для щоденної праці.

1 кол2 пара3 трояк4 хорошо5 отлично (Еще не оценили)
Загрузка...

Алегорична й разюча сцена на початку кіноповісті Олександра Довженка: однорукий селянин — вчорашній солдат — дійшов до краю. У тупому безсиллі, спустошений неврожаєм, злиднями, голодом і безвихіддю, він люто б’є здоровою рукою беззахисну, ні в чому не повинну конячину. А кінь раптом поверта голову й говорить знавіснілому господареві людським голосом: «Не туди б’єш, Іване!» Великої сили метафора! Це кульмінація першої частини сценарію. Солдат-інвалід розуміє нарешті, що «так далі тривати не може. Повинно щось статися».

Підійшли впритул до цього епізоду. І раптом… затримка: де знайтц «похнюпленого» коня з печальними, розумними очима?

Чотири асистенти збилися з ніг, шукаючи потрібного коня для епізоду. Вони показували режисерові десятки] виснажених, понурих, байдужих до всього коней, але жо-І ден із них не підходив. А вже починався серпень, і жито в полі осипалося Відповідь: епізод з безруким селянином мав зніматися на тлі миршавого ріденького жита. Усі були в розпачі. Нарешті повезло. Повертаючись з ранкової зйомки, стріли під Києвом циганську валку. До останньої підводи прив’язаний… ні, не кінь, а мощі. Худющий — самі ребра та кості. Незбагненним було, як нещасна тварина тримається на ногах. А цей кощій не тільки рухався, а ще й водив довкола великими сумними очима.

Кіношники з такою радістю кинулися до коня, що кмітливий циган одразу зрозумів: справа нечиста. І запросив з адміністратора ціну, як за породистого жеребця: п’ять карбованців. І той, не торгуючись, хоч шкапі гріш ціна, одразу витягнув з кишені гроші. Це була необачність. Циган закопилив губу й категорично відмовився брати гроші:

— Я такого дорогого коня ні за які гроші не продам! Це не кінь, а друг мій…

Почалися вмовляння. Після довгих переговорів циган нарешті погодився на збитки всьому циганському таборові затриматися на кілька днів під Києвом і зробити кінематографістам велику послугу: приводити коня на зйомки за п’ять карбованців у день. А щоб нагодувати свого чотириногого друга, господар зразу ж зажадав від адміністратора три карбованці авансом. Довелося дати гроші, щоб кінь до завтра не здох. Та все ж мрія кіногрупи збулася: похнюплений кінь із сумними очима на зйомочно-му майданчику. Ні репетирувати, ні вмовляти, ні силувати його не було ніякої потреби. То був кінь-геній, який годинами міг проетояти на одному місці, не ворухнувшись. Йому можна^було підняти одну ногу, і він на трьох ногах спокійно стоятиме, скільки захочете. Він навіть трави вже не Відповідь: ікуб і лише — коли до його морди підносили корм — повільно повертав голову. Одне слово, кінь перевершив усякі сподівання режисера. Яких тільки епітетів не попридумував Олександр Петрович: «Балерина! Рятівник! Найкращий актор!» І це була заслужена похвала. Свою роль кінь зіграв прекрасно.




Всезнайкин блог © 2009-2015