Сочинения

(Еще не оценили)

Загрузка...

В 1925 році в журналі «Росія» були надруковані дві перші частини роману Михайла Опанасовича Булгакова «Біла гвардія», які відразу привернули увагу цінителів росіянці літератури. На думку самого письменника, «Біла гвардія» — «це завзяте зображення російської інтелігенції як кращого шару в нашій країні…», «зображення інтелигентсько-дворяньської сім’ї, кинутої в роки Громадянської війни в табір білої гвардії». Тут розказується про дуже складний час, коли неможливо було відразу у всьому розібратися, усе зрозуміти, примирити в самих собі суперечливі почуття й думки. У цьому романі запам’яталися ще не остиглі, пекучі спогади про місто Києв під час Громадянської війни. Я думаю, що у своєму творі Булгаков хотів затвердити думку про те, що люди, хоч і по-різному сприймають події, по-різному до них ставляться, прагнуть до спокою, до устояному, звичному, сформованому. От і Турбінним хочеться, щоб всі вони всією сім’єю дружно жили в батьківській квартирі, де з дитинства все привичне, знайомо, де будинок — міцність, завжди квіти на білосніжній скатертині, музика, книги, мирні чаювання за більшим столом, а по вечорах, коли вся сім’я в зборі, читання вголос і гра на гітарі. Їхнє життя розвивалося нормально, без яких-небудь потрясінь і загадок, нічого несподіваного, випадкового не приходило в їхній будинок. Тут усе було строго організоване, упорядковано, визначено на багато років уперед. І якби не війна й революція, то життя їх пройшла б у спокої й затишку. Але страшні події, що відбуваються в місті, порушили їхні плани, припущення. Прийшов час, коли потрібно було визначити свою життєву й цивільну позиції.

Я думаю, що не зовнішні події, що передають хід революції й Громадянської війни, не зміна влади, а моральні конфлікти й протиріччя рухають сюжетом «Білої гвардії». Історичні події — це тло, на якому розкриваються людські долі. Булгакова цікавить внутрішній світ людини, що попали в такий вир подій, коли важко зберігати своя особистість, коли важко залишатися самим собою. Якщо на початку роману герої намагаються відмахнутися від політики, то потім ходом подій утягуються в саму гущавину революційних зіткнень.

Олексій Турбін, як і його друзі, — за монархію. Все нове, що входить у їхнє життя, несе, йому здається, тільки погане. Зовсім політично нерозвинений, він хотів тільки одного — спокою, можливості радісно пожити біля матері, любого брата й сестри. І тільки наприкінці роману Турбіни розчаруються в старому й розуміють, що немає до нього повернення.

Моментом перелому для Турбіних і інших героїв роману стає день чотирнадцяте грудня 1918 року, бій з петлюрівськими військами, що повинні були стати на пробій сил перед наступними боями із Червоною Армією, а обернулося поразкою, розгромом. Мені здається, що опис цього дня бою — серце роману, його центральна частина.

У цій катастрофі «білі» рух і такі герої роману, як Ітман, Петлюра й Тальберг, розкриваються перед учасниками подій у своєму щирому світлі — з гуманністю й зрадництвом, з боягузтвом і підлістю «генералів» і «штабних». Спалахує здогад, що все це — ланцюг помилок і оман, що борг не в захисті розваленої монархії й зрадника гетьмана й честь у чомусь іншому. Гине царська Росія, але Росія — жива…

У день бою виникає рішення про капітуляції білої гвардії. Полковник Малишев вчасно довідається про втечу гетьмана й дивізіон свій устигає вивести без втрат. Але вчинок цей дався йому нелегко — може бути, самий рішучий, самий відважний учинок у його житті. «Я, кадровий офіцер, який пройшов війну з германцями… на свою совість беру й відповідальність, всі!., усе!.. вас попереджаю! Вас посилаю додому! Зрозуміло?»

Полковникові Най-Турсу це рішення прийде приймати кілька годин через, під вогнем супротивника, у середині фатального дня: «Хлопців! Хлопців!..» Останні слова, які у своєму житті вимовив полковник, були звернені до Миколка.  Але він, здається, висновків не зробив. Уночі після смерті Ная Миколка ховає — на випадок петлюрівських обшуків — револьвери Най-Турса й Олексія, погони, шеврон і картку спадкоємця Олексія.

Але день бою й послідовність потім півтора місяця петлюрівського панування, я думаю, занадто малий строк, щоб недавня ненависть до більшовиків, «ненависть гаряча й пряма, та, котра може рушити в бійку», перейшла у визнання супротивників. Але ця подія уможливила таке визнання надалі.

Багато уваги Булгаков приділяє з’ясуванню позиції Тальберга. Це антипод Турбіних. Він кар’єрист і пристосованець, боягуз, людина, позбавлена моральних підвалин і моральних принципів. Йому нічого не варто поміняти свої переконання, аби тільки це було вигідно для його кар’єри. У Лютневій революції він першим начепив червоний бант, брав участь в арешті генерала Петрова. Але події швидко замигтіли, у місті часто мінялася влада. І Тальберг не встигав у них розбиратися. Все що здавалося йому міцним положення гетьмана, підтриманого німецькими багнетами, але й це, учора таке непорушне, сьогодні розпалося, як порох. І от йому треба бігти, рятуватися, і він кидає свою дружину Олену, до якої у нього ніжність, кидає службу й гетьмана, якому недавно поклонявся. Кидає будинок, сім’ю, вогнище й у страху перед небезпекою біжить у невідомість…

Всі   герої   «Білої   гвардії»   витримали  випробування  часом  і стражданнями. Тільки Тальберг у погоні за удачею я славою втратив саме коштовне в житті — друзів, любов, Батьківщину. Турбіни ж змогли зберегти свій будинок, зберегти життєві цінності, а головне — честь, зуміли встояти у вирі подій, що охопили Росію. Ця сім’я, випливаючи думки Булгакова, — втілення кольорів російської інтелігенції, то покоління молодих людей, що намагається чесно розібратися що відбувається. Це та гвардія, що зробила свій вибір і залишилася зі своїм народом, знайшла своє місце в новій Росії.

Роман М. Булгакова «Біла гвардія» — книга шляхи й вибору, книга прозріння. Але головна думка авторська, я думаю, — у наступних словах роману: «Все пройде. Страждання, муки, кров, голод і мор. Меч зникне, а от зірки залишаться, коли й тіні наших справ і тіл не залишиться на землі. Немає жодної людини, яка б цього не знала. Так чому ж ми не хочемо звернути свій погляд на них? Чому?» І весь роман — це заклик автора до миру, справедливості, правди на землі.

(1голосов, средний: 5,00 out of 5)

Загрузка...

Всю безліч існуючих книг можна умовно розділити на дві групи: книги для душі й просто для читання. Із другими все ясно: це різні любовні романи в яскравих обкладинках, детективи з голосними назвами. Ці книги читають і забувають, і жодна з них не стане вашої улюбленою настільки. Визначення перших же в кожного своє. Для мене гарна книга значить багато чого. Адже розумний добуток може дати людині набагато більше, ніж просто можливість добре провести час. Вона штовхає читача на міркування, змушує задуматися. Гарні книги відкриваєш для себе раптово, а залишаються з нами вони на все життя. І перечитуючи їх, відкриваєш для себе нові думки й відчуття.

Дотримуючись цих міркувань, роман Михайла Булгакова «Майстер і Маргарита» сміло можна назвати гарною книгою. Більше того, моя рецензія на цей добуток могла складатися з одних окличних і знаків питання: настільки сильне почуття замилування й преклоніння перед утвором Майстра, настільки він загадковий і непояснений. Але спробую зануритися в безодню таємничості, іменовану «Майстер і Маргарита».

Звертаючись до роману знову й знову, я щораз відкривала щось нове. Будь-яка людина, читаючи цей добуток, може знайти для себе те, що цікаво їй, що хвилює й займає її розум, У роман «Майстер і Маргарита» потрібно вчитуватися, і тоді… романтики насолодяться любов’ю Майстра й Маргарити як самим чистим, щирим, бажаним почуттям; шанувальники Бога почують нову версію старої історії Ієшуа; філософи зможуть поламати голову над загадками Булгакова, адже за кожним рядком роману стоїть саме життя. Гоніння на Булгакова, цензура РАППа, неможливість відкрито висловлюватися — все це змусило автора приховувати свої думки, свою позицію. Читач же знаходить і читає їх між рядків.

Роман «Майстер і Маргарита» — апофеоз всьої творчості Михайла Булгакова. Це самий гіркий і самий щиросердечний його роман. Біль, страждання Майстра від невизнання його — біль самого Булгакова. Неможливо не відчути щирість автора, його справжню гіркоту, що звучить у романі. В «Майстері й Маргариті» Булгаков пише історію свого життя, але називає людей іншими іменами, описуючи їхні характери такими, якими вони існували в дійсності. Його вороги виписані в романі зі злою іронією, що переходить у сатиру. Римський, Варенуха, Степан Лиходіїв, «віддані» працівники мистецтва, які сіяють лише несмак і фальш. Але головний супротивник Булгакова в романі — Михайло Олександрович Берліоз, голова Массоліту, читай — РАППа. От хто вирішує долю на літературному олімпі, от хто вирішує,  чи бути письменникові гідним називатися «радянським». Він догматик, що не бажає вірити в очевидне. Саме з його згоди відкидаються роботи, що не відповідають ідеологічним міркам письменників. Берліоз зламав долю Майстра й ще багатьох інших, не шукаючих дрібних радостей і, що віддаються з усією пристрастю своїй роботі. Хто ж займає їхнє місце? Автор веде нас у будинок літераторів, де основне життя кипить у ресторані «Грибоєдов». Весь запал письменник розтрачує на дрібні інтриги, на біганину по кабінетах, на поїдання всіляких делікатесів і так далі. Тому те що ми бачимо майже повна відсутність талановитої літератури в період правління Берліоза.

Трохи інший, незвичним Булгаков з’являється перед читачами в главах, присвячених Ієшуа. Ми бачимо подібність цього біблійного персонажа з автором. По визнаннях сучасників, Михайло Булгаков був чесною, щирою людиною. Так само як Ієшуа, ніс він добро й серцеву теплоту своїм близьким, але, подібно своєму героєві, був не захищений від зла. Однак немає в письменнику тієї святості, уміння прощати слабості, немає тієї м’якості, властивої Ієшуа. Гострою мовою, нещадною сатирою, злою іронією Булгаков ближче до Сатани. У первісному варіанті Великий Князь Тьми був один, але, відновлюючи спалений роман, письменник оточує його свитою досить колоритною. Азазелло, Коровьев, кіт Бегемот створені Майстром для дрібних витівок, тоді як самому мессиру мають бути більше значні справи. Булгаков показує його вершителем доль, наділяє його правом карати або милувати. Взагалі роль чорних сил у романі «Майстер і Маргарита» несподівана. Воланд з’являється в Москві, щоб не заохочувати, а карати грішників. Кожному він придумує незвичайне покарання. Наприклад, Степана Лиходіїв відскіпався лише змушеною подорожжю в Ялту. Директор вар’єте Римський був покараний більш суворо, але залишений живий. А саме важке випробування чекає Берліоза. Страшна смерть, похорон, перетворені у фарс, і, нарешті, його голова в руках самого мессира. За що ж йому настільки суворе покарання? Відповідь можна знайти в романі. Самі більші грішники, на думку автора, ті, хто втратив здатність мріяти, винаходити, чиї думки йдуть по розміряному шляху. Берліоз — переконаний, закоренілий догматик. Але ж з його попит особливий. Голова Массоліту завідує душами людей, направляє їхні думки й почуття. Йому довірено відбирати книги, на яких виховуються наступні покоління. Берліоз із породи тих псевдо літераторів, з якими все життя боровся Булгаков. І Майстер мстить свої ворогам, змушуючи героїню роману, Маргариту, розгромити ненависний будинок літераторів. Мстить за цькування, за гоніння, за зламану свою долю, за зганьблені про-винищення. І неможливо засуджувати Булгакова — адже правда на його стороні.

Але не тільки темні, похмурі почуття вклав автор у свій улюблений утвір. «Любов вискочила перед нами… і вразила нас відразу обох…» Такими словами відкриваються самі добрі, найясніші сторінки роману. Це історія любові Майстра й Маргарити. Вірна помічниця, дружина письменника Олена Сергіївна знайшла своє відбиття в образі Маргарити — самому чуттєвому образі. Тільки любов булгаковської полу святої – полу відьми врятувала Майстра, і Воланд дарує їм заслужене щастя. Пройшовши через багато випробувань, але зберігши свою любов, Майстер і його Муза йдуть. А що ж залишається читачеві? Чим же закінчилося роман-життя?

«Цим і скінчилося, мій учень…» — останні слова Майстра. Звернені вони до Івана Бездомного. Поет сильно змінився з тих пір, як ми зустріли його на перших сторінках роману. Зник той колишній, бездарний, нещирий, фальшивий Іван. Зустріч із Майстром перетворила його. Тепер це філософ, що жадає йти по стопах свого Вчителя. От хто залишається серед людей і буде продовжувати справу Майстра, справу самого Булгакова.

Кожна сторінка, кожна глава роману змушувала мене думати, мріяти, переживати й обурюватися. Я відкрила для себе багато нового й цікавого. «Майстер і Маргарита» — це не просто книга. Це ціла філософія. Філософія Булгакова. Її головним постулатом можна назвати, напевно, що думку: кожна людина повинна, насамперед, бути особистістю мислячою й що почуває, такий для мене є Михайло Булгаков. І якщо, як сказав Р. Гамзатов, «довголіття книги залежить від ступеня таланта її творця», то роман «Майстер і Маргарита» буде жити вічно.

(Еще не оценили)

Загрузка...

Архип Іванович Куїнджі народився в сім’ї бідного маріупольського чоботаря, тож його дитинство було нелегким. Самотужки навчався живопису, а трохи згодом навчався в І. Айвазовського. До Академії мистецтв йому вдалося птрапити аж у 27 років від народження. Куїнджі вже був відомим живописцем-пейзажистом, коли напередодні конкурсу на Велику золоту медаль вирішив піти з Академії мистецтв. У 1875 року з великим ентузіазмом приєднується до Товариства передвижників і продовжує створювати нові полотна. Багато картин художника відтворюють природу України, зокрема, «Забуте село», «Чумацький тракт у Меліто-‘ полі», «Українська ніч», «Вечір на Україні», «Березовий гай», «Місячна ніч на Дніпрі», «Дніпро вранці», у них — широта задуму, декоративне відчуття, лаконізм живопису.

Перші картини, що з’явилися на виставці, — це «Забуте село», «Чумацький тракт у Мелітополі». Прозаїчні сюжети, мотиви безрадісного дня, напів-розвалені хати, смутні рівнини під похмурим небом — усе це диктувалось прагненням художника показати соціальний занепад.

Особливе враження справляла на глядачів картина «Місячна ніч на Дніпрі», у якій понад дві третини полотна займає небо, вкрите легенькими хмарами, а просторове сприйняття підкреслює величний рух Дніпра, що несе свою воду в безкінечність полів і лугів. Темний силует млина, що ледьвидніється в глибині, на тлі найсвітлішого місця водної гладіні ще більше підкреслює величність Всесвіту. Найбільше вражає ефект нічного освітлення. Свою карти-* ну художник показував на окремій виставці, в маленькій затемненій кімнаті, де з двох боків картина освітлювалась газовими лампами. В їх тремтливому освітленні полотно здавалось вікном, що його раптово відчинили у ніч, у природу і вражало своєю ілюзорністю. Картина викликала багато суперечок, домислів; навіть подейкували про те, що художник створив якусь «місячну» фарбу, котру тримає в секреті; інші стверджували, що майстер пише, дивлячись на світ через спеціально дібране кольорове скло, або що картина виконана не на звичайному полотні, а на перламутрі. Безсумнівним був той факт, що «Місячна ніч на Дніпрі» показала сучасникам вражаючу здатність художника помічати рідкісні, раптові риси рідної природи, це був не просто мистецький твір, а витвір людського генію, зверненого до майбутніх поколінь.

Можливі варіанти: «Що задано з літератури — передай Олею. Завтра буду в школі о восьмій». «Що задано з літератури? Передай Олею завтра. Буду в школі о восьмій».

224.     1. Був чудовий ранок. 2. На майдані пил спадає. 3. У повітрі пахло липовим цвітом. 4. Співають ідучи дівчата. 5. Можна все на світі вибирати, сину, вибрати не можна тільки Батьківщину.

Прості і складні речення:

1. Просте речення: Нове життя нового прагне слова. 2. Складне речення: Гаї шумлять — я слухаю. 3. Просте речення: Ми хочемо всю нашу землю вкрити квітучими садами. 4. Складне речення: Стало чутно, як видзвонює у тиші вода. 5. Просте речення: Жайворонок купався у свіжому ранковому повітрі.

1. Двоскладне, називне: Хата без хазяйки — сирота. 2. Двоскладне, узагаль

нено-особове: Хліб-сіль їж, а правду ріж. 3. Односкладні, називні: Зима. Кри

ниця, стук обмерзлого відра. 4. Односкладне, безособове: В повітрі тихо, хо

лодно і морозно. 5. Односкладне, означено-особове: Пам’ятаєш перший клас?

6.         Односкладне, неозначено-особове: Висунули мене кандидатом у депутати.

(1голосов, средний: 5,00 out of 5)

Загрузка...

З політичних міркувань, а також з метою залюднення Прикубання Катерина II ЗО липня 1792 р. видала указ, що ним визначались землі «для осілості» Чорноморського козацького війська (створеного із запорозьких козаків після зруйнування Січі). Чорноморці заснували 42 курені (пізніше накинена царським урядом назва — станиця), які, крім Бережанського та Катеринівського, дістали такі самі иазвя, як і на Запоріжжі. В 1794 р. засновано м. Катерино-дар. Разом із родинами на Кубань переселилось майже 25 тис. чорноморців.

В подальшому людність на Кубані зростала за рахунок, переважно, козаків як з колишньої Гетьманщини, так і з Слобожанщини, а також колишніх запорожців і селян-утікачів, що їх приписували до козаків. Переважанням чоловічого населення зумовлене примусове переселення царським урядом на Кубань у 1832 р. кількох тисяч дівчат з Лівобережної України (3 атласу «Українці. Східна діаспора», К., 1993).

209. І. …З середини 1920-х pp. Почалося сплаяоване державою сільськогосподарське переселення на землі «колонізаційного фонду», покликане вирішити (вже соціалістичними методами) проблему аграрного перенаселення. Районами оселювання було визнано Далекий Схід, Сибір, Сахалін, Карельську АРСР. За 1926-1939 рр в ці регіони з України вибуло 2,8 млн. осіб. Натомість у республіку з інших районів СРСР було переселено понад 220 тис. осіб. Штучне перемішування народів важко пояснити чимось іншим, аніж намаганням створити імперію з однорідним зрусифікованим етносом, назва якому «єдиний радянський народ» (

Плекайте — ненаголошений є у корені слова, що перевіряється наголосом: плекати — плеканий. Святковим — відсутність апострофа після губного перед йотованим.

Апостроф вживається для роздільної вимови я, ю, є, ї та попереднього твердого приголосного б, п, є, м, ф, якщо ці губні стоять: а) на початку кореня: І п’ять, в’юн, м’який; б) після голосного: здоров’я, риб’ячий, солов’ї; в) після р: черв’як, сурм’яний, арф’яр. В інших випадках апостроф не ставиться: свято, | цвях, тьмяний, мавпячий, морквяний.

У прислівнику пишеться стільки н, скільки їх було у прикметнику чи діє-

прикметнику, від якого утворено цей прислівник.         

Польові квіти (словосполучення); ростуть у полі (словосп.); чудовий ранок (словосп.); уранці прохолодно (словосп.); чай — напій (речення); чай у чашці (словосп.); діти читають (реч.); читання книжки (словосп.); жовте листя (словосп.); жовтіє листя (реч.).

Зв’язок узгодження: безглуздий чорний шматок (прикметники); цим питанням (займенник);

• питання прекрасне (прикметник).
• Зв’язок керування: лине в просторі (іменник з прийменником);
• метушаться без упину (іменник з прийменником);
• опанували природу (іменник);
• творять мистецтво (іменник);
• будують хмарочоси (іменник);
• мріють про рай (іменник з прийменником);
• питання для людини (іменник з прийменником).

1. План тексту у формі питальних речень:

1.         Який статус української мови за Основним законом?

2.         Чи побутує українська мова за межами України?

3.         Хто послуговується українською мовою в західній діаспорі?

4.         Що створено для функціонування української мови?

5.         Які проблеми постають перед східною українською діаспорою щодо української мови?

6.         Що стало поштовхом для піднесення етнічної свідомості українців східної діаспори?

7.         Яку саме політику проводить наша держава стосовно зміцнення зв’язків з нашими краянами за кордоном?

(6голосов, средний: 4,33 out of 5)

Загрузка...

Михайло Опанасович Булгаков — великий майстер, своїм талантом несуче світло, не приховуючи при цьому пітьми. Дійсно, пітьму він не приховував. Своє беззаконня й трагізм намагалося сховати від сучасників цей час, у якому жив і затворів автор.  Час намагався сховати й самого Булгакова як автора. У тридцяті роки він був із числа «заборонених». Після публікації початку «Білої гвардії» до кінця життя йому не вдалося опублікувати жодного значного добутку. І через багато років, після смерті автора, його утвори в повному обсязі стали доступні читачеві. Довгий час залишався «у тіні» останній твір Булгакова «Майстер і Маргарита». Це складний, багатогранний добуток. Жанр його був визначений самим автором як «фантастичний роман». За допомогою сполучень реального й фантастичного Булгаков у своєму добутку піднімає багато проблем, показує моральні вади й недоліки суспільства. Сміх і сум, любов і моральний борг я бачу, читаючи сторінки роману. Однієї з основних тем, мені здається, є споконвічна тема добра й зла.

Поки існує на землі людина, буде існувати добро й зло. Завдяки злу ми розуміємо, що таке добро. А добро, у свою чергу, виявляє зло, висвітлюючи людині шлях до істини. Завжди буде відбуватися боротьба добра зі злом.

Дуже своєрідно й майстерно зобразив цю боротьбу у своєму творі Булгаков. Диявольська [rkey]свита вихром проноситься по Москві. По тій Москві, у якій існує неправда, недовіра до людей, заздрість і лицемірство. Ці пороки, це зло оголює перед читачами Воланд — художньо переосмислений образ Сатани. Його фантастичне зло в романі показує зло реальне, нещадно викриває лицемірство таких людей, як Степан Лиходіїв, значима особистість у культурних і високих колах Москви, — розпусник, що опустився та ледар. Никанор Іванович Босий —  шахрай, буфетник вар’єте — злодій, поет А. Рюхін — закоренілий лицемір. Таким чином, Воланд називає всіх своїми іменами, указуючи, хто є хто. На сеансі чорної магії в московському вар’єте він роздягає в прямому й переносному значенні громадянок, які спокусилися на дармове добро, і зі смутком робить висновок: «Люблять гроші, але адже це завжди було… Ну, легковажні… ну, що… і милосердя іноді стукається в їхні серця… звичайні люди… Загалом, нагадують колишніх…»

А якими ж були вони, ці колишні? Автор переносить нас у далекий Єршалаїм, у палац п’ятого прокуратора Іудеї Понтія Пілата. «В Єршалаїмі всі шепотять про мене, що я люте чудовисько, і це цілком правильно». Прокуратор живе за своїми законами, відповідно до них світ ділиться на пануючих і що підкоряються, раб підкоряється своєму панові — це непорушний постулат. І раптом з’являється той, хто мислить інакше Людина, років двадцяти семи, у якого зв’язані руки і який фізично абсолютно безпомічний. Але він не боїться прокуратора, він навіть сміє йому заперечувати: «…звалиться храм старої віри й створиться новий храм істини». Це людина — Ієшуа переконана, що злих людей немає на світі, є тільки люди «нещасливі». Ієшуа зацікавив прокуратора. Понтій Пілат хотів і навіть спробував урятувати Ієшуа від гіркої долі, але той не міг відмовитися від своєї істини: «У числі іншого я говорив, що всяка влада є насильством над людьми й що настане час, коли не буде влади ні кесарів, ні якої-небудь іншої влади. Людина перейде в царство істини й справедливості, де взагалі не буде потрібна ніяка влада». Але прокуратор не може упокоритися із цим, це явне протиріччя його ідеології. Ієшуа страчений. Страчено людину, яка несла людям праведне світло істини, добро було його сутністю. Ця людина була духовно незалежна, він відстоював істину добра, вселяв віру й любов. Понтій Пілат розуміє, що його велич виявилася мнимим, що він боягуз, його мучить совість. Вона покарана, його душа не може знайти спокій, але Ієшуа — втілення моральної сили добра в романі — прощає його. Він пішов з життя, але живі зерна добра, залишені ним. І от уже скільки сторіч люди вірять в Ісуса Христа, прообразом якого і є Ієшуа. І вічне прагнення до добра нездоланно. Майстер пише роман про Христа й Пілата. У його розумінні Христос — особистість мисляча й страждаюча, несуча в світ неминущі цінності, невичерпне джерело добра. Істина відкрилася Майстрові, він увірував і все-таки виконав місію, заради якої він жив. Він прийшов у це життя, щоб написати роман про Христа. Майстер, як і Ієшуа, дорого платить за право проголосити свою істину. Пророки знаходять своє місце в божевільному будинку. І світ, на жаль, виявляється таким, що в ролі судді виступає диявол. Саме він і платить усім по заслугах. Майстер іде від людей, знаходячи спокій і щастя. Але на землі залишається його безсмертний добуток. Боротьба добра й зла триває. З покоління в покоління люди шукають і будуть шукати моральний ідеал, вирішувати етичні протиріччя, шукати істину, боротися зі злом.

Я думаю, таким борцем є сам Булгаков. Його роману призначене довге життя, я вірю, що він не втратиться в часі, а буде служити джерелом моральних ідей ще багатьом поколінням.

Проблема добра й зла — це вічна проблема, що хвилювала й буде хвилювати людство. Що є добро й що є зло на землі? Це питання проходить лейтмотивом через весь роман М. О. Булгакова «Майстер і Маргарита». Як відомо, дві протилежні сили не можуть не вступити в боротьбу один з одним, тому вічно боротьбу між добром і злом.

Найбільше гостро конфлікт між цими силами відбився в романі «Майстер і Маргарита». Отже, перед нами Москва кінця двадцятих — початку тридцятих років. У жаркий і задушливий вечір на Патріарших ставках з’являється пан, схожий на іноземця: «…ні на яку ногу він не кульгав, і росту був не маленького й не величезного, а просто високого. Що стосується зубів, то з лівої сторони в нього були платинові коронки, а із правої — золоті. Він був у дорогому сірому костюмі, у закордонних, у кольори костюма туфлях… По виду — років сорока із зайвим. Рот якийсь кривий. Виголений гладко. Брюнет. Праве око чорне, ліве чомусь зелене. Брови чорні, але одна вище іншої…» Це Воланд — майбутній винуватець всього безладу у Москві.

Сумнівів немає в тім, що Воланд — представник «темної» сили. (Воланд переводиться з давньоєврейського як «чорт».) Важливо звернути увагу на епілог до роману. Це слова Мефістофеля з «Фауста» Ґете:  «Я — частина цієї сили, що вічно хоче зла й вічно робить благо». Мефістофель у Фаустові — Сатана, що карає грішників, улаштовує безладдя. Ні, Воланд не схожий на Мефістофеля. Його подібність із ним обмежено лише зовнішніми ознаками! Гостре підборіддя, скошене особа, кривий рот. У діях же Воланда немає прагнення покарати занурених у гріхи москвичів. Він з’явився в Москву з однією метою — довідатися, чи змінилася Москва з того дня, коли він був у ній останній раз. Адже Москва претендувала на звання Третього Рима. Вона проголошувала нові принципи перебудови, нові цінності, нове життя. Але що ж бачить Воланд, коли влаштовує в театрі вар’єте сеанс чорної магії для москвичів? Жадібність, заздрість, прагнення нажити «легкі» гроші. І Воланд робить такий висновок: «Ну що ж… Вони — люди як люди. Люблять гроші, але адже це завжди було… Людство любить гроші, із чого б ті не були зроблені, із шкіри, паперу, бронзи або із золота. Ну, легковажні… ну що ж… і милосердя іноді стукається в їхні серця… звичайні люди… загалом, нагадують колишніх… квартирне питання тільки зіпсувало їх…»

Прибуття Воланда в Москву супроводжується безладдями: умирає під колісьми трамвая Берліоз, божеволіє Іван Бездомний, згоряє «Будинок Грибоєдова». Але хіба ця справа рук самого Воланда? Немає. Почасти в лихах москвичів винувата свита Воланда! Коровьев і кіт Бегемот. Але найбільше у своїх нещастях винуваті самі москвичі. Адже це вони створили навколо себе світ, схожий на пекло, населений злістю, пияцтвом, неправдою, розпустою. Заглянемо хоча б у ресторан «Будинку Грибоєдова», де проводять свій вільний час члени Массоліту. Тут, «обпливаючи потом, офіціанти несли над головами запітнілі кружки з пивом», «танцював якийсь дуже літній з бородою, у якій застрягла перинка зеленого лука», «гуркіт золотих тарілок у джазі іноді покривал гуркіт посуду, що посудниці по похилій площині спускали в кухню». Вся атмосфера в ресторані нагадує пекло, описану в Біблії, одним словом «пекло».

Потрапляючи на бал Сатани, ми можемо переконатися в тім, що людство завжди жило по тим самим законах, завжди робило зло. Перед нами й Маргаритою проходить пані Мінхіна, що спалила своїй покоївку щипцями для завивки, молодий юнак, що продав свою дівчину у публічний будинок. Але при цьому ми розуміємо, що всі ці люди мертві. Виходить, в «відомство» Волана, в «відомство» «тьми» попадають тільки померлі. Тільки тоді, коли людина мертва, його душа, обтяжена гріхами, попадає під владу Воланда. Отоді наступає розплата за все те зло, що людина зробила при житті.

В «відомство» Воланда попадають і Берліоз, і Майстер з Маргаритою, і Понтій Пілат, жорстокий прокуратор Іудеї.

Як багато людей, що потрапили під владу Сатани! Хто ж може вступити в боротьбу зі злом, хто з героїв роману гідний «світла»? На це питання відповідає роман, написаний Майстром. У місті Єршалаїмі, погрузли, як і Москва, у розпусті, з’являються два чоловіки: Ієшуа Га-Ноцрі й Левій Матвій. Перший з них уважає, що злих людей не буває й що найстрашніший гріх – це боягузтво. От це та людина, що гідна «світла». Уперше він з’являється перед Понтієм Пілатом «у старенькому й розірваному хітоні. Голова його була прикрита білою пов’язкою з ремінцем навколо чола, а руки зв’язані за спиною. Під лівим оком у людини був великий синець, у куті рота — садно із запеченою кров’ю». Чи можна говорити про те, що Ієшуа Га-Ноцрі — це Ісус Христос? Долі цих людей схожі, вони обоє вмерли на хресті. Але варто помітити, що Ієшуа було двадцять сім років, а Ісусові — тридцять три роки, коли їх розіпнули. І Ієшуа — сама звичайна людина, сирота, а Ісус Христос — «син Божий». Але справа не в цьому. Головне, що Ієшуа несе у своєму серці добро, він ніколи у своєму житті не зробив нічого поганого, він прийшов у Єршалаїм, щоб учити людей добру, щоб вилікувати їх тіло й душу. Він рятівник людства. Але, на жаль, людство не має потреби в порятунку. Навпаки, воно прагне позбутися від Ієшуа, як від злочинця й злодія. І це теж боротьба добра зі злом.

Найбільш яскраве зіткнення протиборчих сил представлено наприкінці роману, коли Воланд зі своєю свитою залишає Москву. Що ж ми бачимо? «Світло» і «тьма» стоять на одному щаблі. Світом не керує Воланд, але світом не керує й Ієшуа. Усе, що може Ієшуа, — це попросити Воланда про те, щоб той дав Майстрові його улюбленої вічний спокій. А Воланд виконує це прохання. Таким чином, ми доходимо висновку, що сили добра й зла рівноправні. Вони існують у світі поруч, постійно протиборствуючи, сперечаючись один з одним. І боротьба їх вічна, тому що немає на Землі людини, що жодного разу за своє життя не зробила гріха; і немає такої людини, який би повністю втратив здатність вершити добро. Світ — це своєрідні ваги, на чашах якого лежать два вантажі: добро й зло. І, як мені здається, поки зберігається рівновага, світ і людство зможуть існувати.
[/rkey]
Роман Булгакова «Майстер і Маргарита» допомагає глянути на навколишній світ по-новому. Я вважаю, що цей роман допомагає знайти й розпізнати, що є добро й що є зло.

(Еще не оценили)

Загрузка...

У ХІХ столітті завезена в Україну з Північної Америки. Широко розповсюдилась завдяки своїй красі та невибагливості. У лісопосадках росте як чагарник. У вигляді дерева досягає висоти 30 м. Рясно цвіте на початку літа. Гарний медонос, мед із її квітів має цілющі властивості. Робінія біла не лише не є родичкою справжніх тропічних акацій, але навіть не схожа на них. Листя та стебла кропиви вкриті жалкими волосками, що мають вигляд мініатюрних трубочок з їдкою рідиною. Кінчики цих трубочок складаються з кремнію і легко обламуються. Їх гострі краї проколюють шкіру, і їдка рідина потрапляє в крихітну ранку, завдаючи опіку. Під час прогулянки в лісі краще не зривати квіти для букетів. Особливо це стосується незнайомих видів. Серед купи квітів може опинитися занапащена орхідея — можливо, єдина в даній місцевості. Навіть побачивши цілу галявину орхідей, не рвіть їх, а краще сфотографуйте на пам’ять.

Горобець хатній

Зустрічаються по всій території України, звичайні птахи в містах і селах.

У самця хатнього горобця чорно-сіра «шапочка» і чорна «краватка», самка однотонна сіра. У польового горобця самка й самець однаково забарвлені: коричнева «шапочка» й чорні плямки на світлих щоках. Живляться насінням культурних рослин і бур’янів.

У кладці 5—6 яєць. Пташенят вигодовують комахами. За сезон буває по 2 виводки пташенят, а на півдні — й по 3.

Хатні горобці живуть на міських вулицях і у дворах, а польові — переважно в парках і передмістях.

ЗАЄЦЬ-РУСАК

Поширений по всій Україні. Охоче відвідує на сільськогосподарські землі, уникає лише глухих лісів і боліт.

Довжина — до 68 см, маса — до 6 кг.

Швидкість бігу — до 70 км на годину.

Живиться трав’янистою рослинністю, охоче годується корою та гілками кущів, в садах обгризає плодові дерева.

Живе поодинці. Самка двічі, а за сприятливих умов і тричі на рік приводить 3—4 добре розвинутих і зрячих зайченят. Мати залишає дитинчат десь у потаємному місці й навідує зрідка, тільки щоб нагодувати молоком.

Хижаки не можуть знайти зайченят у густій траві, оскільки ті практично не мають запаху. За два тижні вони стають самостійними.

 ЛИСИЦЯ

Зустрічається в найрізноманітніших ландшафтах України.

Довжина — до 90 см, хвіст — 60 см, маса — до 10 кг. Здатна бігти зі швидкістю до 48 км на годину і стрибати у висоту на 2 м. Живиться гризунами та іншими дрібними тваринами, а також соковитими ягодами та фруктами. Одиночна тварина. Парується лише на шлюбний період. Для потомства риє глибоку нору або займає чужу. Самка народжує 5—6 сліпих лисенят, а самець годує її та малюків.

 ЛАСКА

Може жити практично в будь-якому ландшафті. Довжина тіла самця до 26 см, самки -до 21 см, маса — 100—150 г. Це найменший у світі представник ряду хижих ссавців.

Живиться полівками та мишами, легко проникаючи в нори гризунів завдяки вузькому тілу.

Одиночна тварина. Самка народжує 5—10 сліпих дитинчат.

КУНИЦЯ КАМ’ЯНА

Мешкає у скелястих ландшафтах, часто селиться на горищах будинків. На відміну від лісової куниці, має горло та груди білого кольору.

Довжина тіла — до 55 см, хвоста — до 30, маса — близько 2,5 кг. Полює на дрібних гризунів, птахів і плазунів. Охоче їсть ягоди та фрукти. Займає уособлену територію. Самка народжує 3—6 сліпих малят, які до осені стають самостійними.

ГОРНОСТАЙ

Живе на більшій частині України в лісах, горах і річкових долинах, за винятком крайнього півдня.

Довжина — 22—28 см, маса — 350 г.

Хижак, живиться рибою та дрібними гризунами, яких спритно виловлює в підземних ходах їхніх нір.

Одиночна тварина. Самка народжує 4—8 голих і сліпих дитинчат. Вони дорослішають уже в 3 місяці.

На зиму хутро стає сніжно-білим, чорний лише кінчик хвоста.

ВОВК

Невибаглива до ландшафту тварина, мешкає по всій Україні, крім Криму.

Рекордні розміри: довжина до 2 м, маса — до 80 кг. Звичайно значно дрібніші. Полює на копитних тварин, проте часто поїдає гризунів і стерво. Утворює сімейні групи. Потомство приводить тільки подруга вожака. Вона народжує 5—6 сліпих вовченят, які залишаються з батьками до 2 років.

БОРСУК

Населяє всю Україну. Потребує місць, зручних для риття нір.

Довжина тіла з хвостом досягає 110 см, маса — до 24 кг. Годується дрібними тваринами, ягодами, фруктами, корінцями різних рослин.

Риє великі розгалужені нори. Самка приводить 2—4 дитинчат, які живуть під опікою дорослих більше року. В суворі морозні зими залягає в зимовий сон. Вовк ставиться до людини вкрай боязко (якщо, звичайно, він не хворий на сказ) і навіть не намагається захистити своїх вовченят. Може напасти тільки в запалі полювання на свійську худобу.

Побачивши в лісі зайченя або козуленя, не треба забирати їх із собою. Десь недалеко може бути їхня мати, яка не наважується наблизитись.

Борсуки завжди дотримуються своїх найулюбленіших місць. Дослідження показали, що деякі борсучі містечка виникли ще кілька тисячоліть тому.

СВИНЯ ДИКА (КАБАН ДИКИЙ)

Живе в лісових ландшафтах України, уникаючи надто відкритих територій. Довжина — до 1,8 м, маса — до 250 кг. Живиться корінцями, цибулинами та бульбами рослин, які викопує рилом із землі, а також стервом і залишками здобичі крупних хижаків. Самки з поросятами тримаються стадами. Самці приєднуються до них лише в шлюбний період. Самка народжує 4—6 смугастих малюків, для яких будує з хмизу гніздо з дахом. Дорослі тварини бурого кольору.

КОЗУЛЯ (САРНА ЄВРОПЕЙСЬКА)

Ця граціозна тварина живе в усіх регіонах, де є ліси або захисні лісосмуги. Висота в холці — до 1 м, маса — 65 кг. Живиться травою, листям і пагонами кущів.

Тримається поодинці та невеликими групами.

Самка народжує 2 плямистих дитинчат, які перші дні лежать, причаївшись у чагарнику. Мати відвідує їх, тільки щоб нагодувати молоком.

(Еще не оценили)

Загрузка...

Більшість видів росте на сухих гірських схилах Карпат і Криму, утворюючи серед каміння мальовничі за-рості-«подушки». Проте є й лісові види, які віддають перевагу світлим сосновим лісам з піщаним ґрунтом. Мають дуже високу здатність до вегетативного розмноження. Навіть уламок пагона може утворювати корені й давати початок новій рослині.

БАРВІНОК

Барвінок малий дуже поширений у лісах різного типу, а барвінок трав’янистий — переважно у степах.

Обидва види — багаторічники висотою 10—30 см. Барвінок малий є вічнозеленим, а барвінок трав’янистий — літньозелена рослина, його надземні пагони на зиму відмирають.

Барвінок малий вичайно росте у вигляді сланких пагонів, які легко вкорінюються. Рясно цвіте у травні.

ТОНКОНІГ

Мох

Одна з найпоширеніших рослин родини Злаків. Численні види цієї рослини різняться за розмірами та характером місцезростання — є степові, лугові та лісові види. Тонконіг дібровний — красива трава до 50 см заввишки. Тонконіг повзучий, висотою 10 см, зустрічається на галявинах та луках. Ним засівають стадіони. У тонконога цибулинного у волотях розвиваються не квітки та насіння, а бруньки, подібні до цибулинок.

БРІЄВІ МОХИ

Дуже поширені в Україні рослини, що ростуть килимом або подушками. Відомо близько 550 видів мохів. спорами, які достигають у спорогонах — маленьких коробочках на тонких ніжках. Можуть  рости  практично в будь-якій місцевості.

ЧИСТОТІЛ

Трав’янистий багаторічник висотою більше півметра.

Цвіте протягом усього літа. Яскраво-оранжевий сік чистотіла досить отруйний, тому дикі копитні тварини його не чіпають.

Звичайна рослина по всій території країни. Є символом порушеного людиною середовища. Росте в занедбаних і недоглянутих місцях, на звалищах тощо. У природних лісах його майже не буває.

КРОПИВА ДВОДОМНА

В Україні поширена практично всюди, крім луків із щільним дерновим покривом та степів, росте біля людського житла.

Багаторічна трав’яниста рослина заввишки до 1 м, утворює густі зарості.

Жалкі волоски захищають кропиву від крупних тварин. Та її пишним листям безкарно ласують слимаки, гусінь та жуки.

ОРХІДЕЇ

Це не суто тропічні квіти, як багато хто гадає. В Україні росте чимало їх видів. Це зозулинець, булатка, офріси, пальчатокорінники, любки і, звичайно, найкрасивіші — венерині черевички.

Трав’янисті багаторічники висотою від 20 до 80 см. Квітки запилюються комахами. При достиганні утворюється величезна кількість дрібного насіння, яке може прорости тільки за наявності міцелію певного виду грибів, який постачає йому поживні речовини. За кілька років після проростання з’являється перший листок, а ще через багато років рослина починає цвісти. Тому ці чудові квіти потребують дбайливого ставлення до себе.

ТЕРЕН

Колюча слива. Росте в багатьох регіонах Полісся та Лісостепу. За річковими долинами часто проникає і в Степ. Росте на сонячних лісових галявинах та узліссях.

Чагарник висотою 1,5   2 м.

Зацвітає в період розпускання листя. Утворює щільні зарості, які дають прихисток безлічі птахів та комах. Восени достигають сизо-чорні ягоди, якими ласують лісові птахи та звірі, сприяючи активному розселенню рослини.

ШИПШИНА

Дика троянда. Різні види можна зустріти по всій території України. Росте у формі колючого куща заввишки від 0,5 до 2,5 м.

Цвіте на початку літа запашними білими або рожевими квітами.

Наприкінці літа достигають плоди червоного кольору, дуже поживні та багаті вітамінами, ними годуються лісові мешканці.

ГЛІД

Різні види глоду ростуть по всій території країни. Деревоподібні форми можуть досягати висоти 5 м.

Цвіте в кінці весни й на початку літа. Дає рясні врожаї яскраво-червоних плодів, які є важливим кормом для багатьох тварин.

МАЛИНА ЗВИЧАЙНА

Розповсюджена в лісах Полісся та Карпат. Місцями в Лісостепу утворює суцільні зарості — малинники. Цвіте в травні-червні, а плодоносить у липні-серпні. Розмножується з допомогою насіння та кореневих пагонів.

ОСИКА

Росте майже по всій Україні, крім степових південних регіонів та Північного Криму. Осика близька родичка тополі.

Досягає 30 м заввишки. Діаметр стовбура — до 1 м. Листки мають довгі сплощені черешки. Через це листя рослини тремтить від найменшого вітерця.

Кора, гілки та молоді пагони осики служать важливим кормом для зайців, бобрів і копитних тварин.

В’ЯЗ ДРІБНОЛИСТИЙ (ПЕРИСТИЙ)

Широко культивується в більшості країн світу. В Україні стає звичним деревом у листяних та змішаних лісах. Вітрозапилювана рослина, плід — горішок з крильцем. Досягає висоти 25 м. Дуже витривале та посухостійке дерево.

ТОПОЛЯ

В дикому стані по всій Україні росте два види тополі — чорна та біла. Ці дерева віддають перевагу заплавним лісам. Ростуть групами або поодинці.

Біла має широку розлогу крону і світлу, майже білу кору. За опушене знизу листя її іноді називають сріблястою.

Чорна тополя, осокір, має пірамідальну крону та видовжене гладеньке листя.

Висота 30—45 м, окремі екземпляри досягають висоти 60 м та діаметру стовбура 1,5 м. Вітрозапилювана рослина. Цвіте навесні, до розпускання листя.

Чоловічі сережки після цвітіння опадають. У жіночих достигає насіння з пуховими летючками, яке на початку літа розноситься вітром і проростає у вологому ґрунті.

КЛЕН АМЕРИКАНСЬКИЙ

Походить з Північної Америки. Поширений по всій Україні, зустрічається в усіх природних зонах. Досягає висоти 25 м, але трухлявіє вже до 30 років.

Раніше його культивували як невибагливе та швид-коростуче дерево для закріплення легких ґрунтів.

Нині стає небезпечним «бур’яном», витісняючи з лісів інші деревні насадження та збіднюючи екосистеми.

Клен американський

Батьківщина      гірські ліси Балканського півострова. Як невибагливе та красиве дерево був штучно розселений людиною в усіх країнах помірного поясу. Висота — до 30 м, діаметр стовбура — до 1,5 м. Цвіте наприкінці весни. Кремово-білі суцвіття каштана стали символом Києва. Колючі плоди достигають у вересні. Назву «каштан» отримав за схожість плодів зі справжнім каштаном. Та кінський каштан йому зовсім не родич.

(Еще не оценили)

Загрузка...

Житель Чорного моря, друга назва європейський вудильник. Живе та полює на глибині 50—200 м. Довжина — до 1,5 м, з них 1 м припадає на голову! Маса почасти може досягати 20 кг. Нерухомо чатує на здобич на морському дні. Ворушиться тільки його вудка-еска (видозмінений спинний плавець), приваблюючи необережних риб.

Нереститься на глибині до 2000 м. Самка викидає до 3 мільйонів ікринок. Незважаючи на це, вид дуже рідкісний. Вірогідно це пояснюється тим, що на глибині більше 200 м води Чорного моря мають високу концентрацію отруйного газу сірководню і практично не придатні для життя.

ГАГА ЗВИЧАЙНА (ПУХІВКА)

Зрідка гніздиться в Північному Причорномор’ї, раніше її в Україні не було.

Довжина — до 71 см, маса — до 3 кг. Годується в морі, виловлюючи молюсків і різноманітних ракоподібних. Пари утворює тільки в шлюбний період.

Самка вистеляє гніздо унікальним теплим пухом, який вискубує в себе на череві. У кладці 5 6 яєць. Щойно пташенята вилупляться й обсохнуть, мати веде їх у море.

АФАЛІНА Мешканець    прибережних районів Чорного моря. Довжина — до 2,3 м, рекорд — 3,1 м. Живиться рибою. За здобиччю може пірнати на глибину до 174 м і залишатися під водою до 15 хвилин. Товариська тварина, живе невеликими групами, має багату «мову» спілкування.

Застосовує ультразвукову ехолокацію.

Навесні самка народжує одне дитинча довжиною до 1 м. Молоком годує довго — почасти до півтора року.

ДЕЛЬФІН-БІЛОБОЧКА

Поширений біля узбереж і у відкритих водах Чорного моря. Довжина тіла досягає до 2,6 м, маса — до 100 кг. Пірнаючи, може залишатися під водою до 5 хвилин. У погоні за здобиччю здатний, розігнавшись, розвивати швидкість до 55 км на годину. Це один із найшвидкісніших видів дельфінів. Живиться дрібною рибою,— в першу чергу хамсою, кількою та іншими зграйними видами,— орієнтуючись під водою з допомогою ультразвукової ехолокації. Завдяки ехолокації тварина зберігає здатність ловити рибу та ухилятися від перешкод, навіть втративши зір. Тримається стадами по кілька сотень, а то й тисяч особин. Самка народжує одне дитинча, якого півроку годує молоком. Малюк стає дорослим лише в 4 роки.

В Чорному та Азовському морях є чимало небезпечних мешканців. У малолюдних місцях не варто ходити босоніж по морському дну — можна випадково наступити на ската-хвос-токола, морського дракончика або скорпену й дістати відчутного уколу.

Отрута морського дракончика дуже небезпечна для людини, тому постраждалого слід негайно доставити в лікарню! Дикі тварини досить непередбачувані. Це зайвий раз доводить трагічна загибель у 2006 році відомого австралійського натураліста Стіва Ірвіна, враженого в серце ударом шипа ската-хвостокола (морського кота) при необережному поводженні з твариною.

Здатність до навчання в дельфінів-афалін вища, ніж в інших дельфінів чи навіть собак, проте нижча, ніж у людиноподібних мавп. Саме афаліна — головний актор у дельфінаріях.

Вік білуг, які вперше йдуть на нерест, такий: для самок 17—26 років, для самців -14—23 роки. Не дивно, що кількість особин цього виду щороку зменшується.

В Україні відомо більше 1000 видів. Ці своєрідні організми знайдеш повсюди.

Являють собою симбіоз гриба та одноклітинної водорості. Гіфи гриба утворюють слань різноманітної форми та кольору, в якій присутні клітини водоростей.

У водорості відбувається фотосинтез, із допомогою якого рослина утворює органічні речовини. Гриб «надає їй житло», всмоктує з ґрунту воду та мінеральні речовини. Натомість він засвоює відмерлі старі клітини водорості.

МАРШАНЦІЯ

Може зустрітися в будь-якому вологому куточку країни. Не має листків і стебла. Її листкоподібна слань росте на ґрунті, до якого прикріплюється коренеподібними придатками — ризоїдами. Це одна з найпримітивніших земних рослин.

ХВОЩ

Росте по всій території України. Невибагливий до ландшафту, проте потребує вдосталь вологи. Має дуже давнє походження.

Багаторічна рослина, розвиває довгі підземні кореневища. Висота надземних пагонів — до 1 м. Листя збереглося у вигляді маленьких лусочок.

Розмножується вегетативно та спорами. У польового хвоща спороносні пагони з’являються рано навесні, до появи вегетативних пагонів, а в лісового    одночасно з ними.

(Еще не оценили)

Загрузка...

На відміну від звичайного шпака, рожевий шпак гніздує тільки на Керченському півострові. Довжина — до 23 см. Живиться крупними комахами. З кінця літа часто годується різноманітними ягодами. Гнізда будує великими колоніями на схилах гір та пагорбів, у норах або між камінням. У кладці 4—7 яєць. Пташенят вигодовує тільки комахами.

СИП БІЛОГОЛОВИЙ

Мешкає тільки в горах Криму, хоча в минулому столітті зустрічався й на південному заході — в долині Дністра. Довжина — 1 м, маса — 8 кг. Живиться виключно стервом. У пошуках поживи ширяє в небі, на великій висоті. Пари постійні. Масивне гніздо з гілляк будує тільки на скелястих карнизах. У кладці 1 яйце. Пташеня починає літати не раніше як за 3 місяці. Зрідка зустрічається в горах Криму, нині майже зник.

Довжина тіла досягає 75 см, маса — приблизно до 2,5 кг.

Живиться стервом і різними м’ясними відходами. Вміє розбивати знайдені пташині яйця, кидаючи в них камінням.

Утворює постійні пари. Гніздиться переважно на скельних карнизах та серед руїн старих будівель. У кладці найчастіше 1 —2 яйця.

На зиму відлітає на Південь.

ВЕЛИКИЙ ПІДКОВОНІС

Цей кажан зустрічається в Закарпатті та півдні Криму, у Степу та Лісостепу.

Довжина — до 71 мм, маса — до 27 г.

Живиться крупними комахами, яких ловить у повітрі. Селиться величезними колоніями в печерах, гротах, на горищах. Самка підковоноса народжує 1—2 кажа-нят, яких деякий час носить із собою. Зиму проводить у підземних печерах. Одним із рідкісних кажанів є вухань, який відзначається своєрідною будовою великих вух, схожих на загнуті ріжки.

ЧОРНИЙ ГРИФ

Зберігся лише у найбільш важ-кодоступних горах Криму.

Довжина тіла — 100—110 см, розмах крил — до 3 м, маса — до 12 кг. Живиться тушами мертвих тварин. Утворює постійні пари. Свої величезні гнізда влаштовує на деревах. Єдине яйце насиджує майже 2 місяці. Потім ще 3—4 місяці пташеня потребує опіки. Своє дитинча грифи вигодовують на-півперетравленим м’ясом.

Підковоніс отримав свою назву за шкірясту облямівку на мордочці у формі підкови. Така незвичайна будова пов’язана з тим, що він видає ультразвуки ніздрями.

У Гірському Криму благородний олень і лисиця в результаті тривалої ізоляції утворили самостійні підвиди, котрі забарвленням хутра і розмірами відрізняються від родичів на материку. Серед мешканців Криму зустрічаються вихідці з Далекого Сходу. Це дикий кабан і єно-товидний собака. М’який та малосніжний кримський клімат особливо підходить цим тваринам, які не люблять глибоких снігових заметів.

Мешканці Криму — кримський гекон і леопардовий полоз — є найрідкіснішими рептиліями України.

ЦИСТОЗІРА

Росте в Чорному та Азовському морях. Густо вкриває підводні камені та скелі.

Досягає висоти 1,7 м. Це найкрупніша бура водорість флори України.

Має вигляд куща, але не має стебла та коренів. Складається зі стебловидної слані — талому. В його тканинах утворюються повітряні пухирці, завдяки яким пагони плавають у воді й мають розправлений вигляд. Вони дають прихисток великій кількості морських організмів.

ЧЕРВОНІ ВОДОРОСТІ

Найвідомішою з червоних водоростей України є філофора. Великі зарості цієї водорості можна бачити в північно-західній частині Чорного моря Філофорово-му полі Зернова. Завдяки червоному пігменту, що міститься в таломі, їх називають багрянками. У Чорному морі відомо 134 види багрянок.УЛЬВА

Звичайна водорість прибережних районів Чорного моря. Росте на будь-якому твердому ґрунті, на підводних скелях і спорудах. Її тіло складається з двошарової слані. Не має стебла, листя та коренів.

ЗООПЛАНКТОН

Так називається безліч різних дрібних тваринок, що живуть у товщі води,— коловерток, калянусів тощо,— яких почасти можна роздивитися тільки в мікроскоп. Розміри більшості з цих організмів не перевищують 1 мм.

До складу планктону, крім одноклітинних тварин, входить безліч дрібних личинок молюсків, ракоподібних, асцидій та риб. Планктонні тварини живляться бактеріями та одноклітинними водоростями.

РЕБРОПЛАВИ Звичайні мешканці морських вод.

У 80-ті роки ХХ століття у Чорному морі виявлено новий вид реброплава, якого раніше тут не було,— мнеміопсис.

Живиться цей хижак зоопланктоном та іншими дрібними тваринами моря, а також може поїдати ікру риб.

Довжина — до 10 см. Не маючи природних ворогів, він неймовірно розмножився. Одна особина продукує до 3,5 тисяч дрібних

яєць на добу!

ЕМБІЯ СЕРЕДЗЕМНОМОРСЬКА

Поширення цієї комахи обмежене Південним берегом Криму.

Довжина — 1 см. Живиться прілими залишками рослин, іноді нападає на комах. Навесні живе в поверхневому шарі ґрунту. Ходи вистеляє павутинням, утворюючи довгі розгалужені трубочки, в яких комаха однаково спритно пересувається як вперед, так і назад. У цей час часто тримається групами.

З настанням спеки переселяється глибше — почасти на глибину до 1,5 м.

СКЕЛЬНА ЯЩІРКА

Зустрічається в горах Південного берега Криму. Віддає перевагу скелям по берегах річок і кам’янистим розсипам, де можуть збиратися одночасно по кілька десятків особин.

Довжина тіла з хвостом — 11—25 см.

Живиться комахами. Самка відкладає 3—8 яєць у глибокі щілини між скелями.

Кримська ящірка

Ця безнога ящірка зустрічається тільки на Південному березі Криму та на Керченському півострові. Населяє кам’янисті схили, порослі чагарником, степові вибалки та узлісся. Не уникає садів і виноградників. Хвіст не відкидає.

Живиться дрібними тваринами — слимаками, крупними комахами та павуками, а також ящірками, дрібними зміями, гризунами, іноді — яйцями птахів. Молодь живиться комахами. Довжина тіла дорослої ящірки — до 125 см.

Це найкрупніша ящірка у фауні Європи.

Самка відкладає 6—10 яєць у своїй норі й пильно їх охороняє.

Щоб уникнути випадкового укусу скорпіонів, павуків, сколопендр, а заразом і отруйних змій, треба додержуватись простих правил:

1.         Не сунути руки в щілини між камінням, покинуті нори, виїмки в ґрунті тощо. Не нишпорити всліпу в траві або чагарнику.

2.         Намет ставити виключно на рівній поверхні відкритого ґрунту. Територію навколо намету прибрати від сміття та каміння.

3.         На ніч намет має бути щільно закритим або захищеним протимоскітною сіткою. Не можна залишати ніяких щілин!

4.         Вранці не забувайте обдивитися предмети, що пролежали ніч за межами намету.

5.         Ходити в лісі, степу, горах треба в закритому одязі та взутті.

(1голосов, средний: 4,00 out of 5)

Загрузка...

Батьківщина цього молюска — моря Далекого Сходу. В 1947 році виявлена в Чорному морі. Довжина мушлі рапани може досягати 15 см. Хижак, що живиться устрицями та мідіями. Більшість червоних водоростей ростуть на глибині не більше 10—40 м, та деякі з них добре почуваються й на великій глибині — до 100—200 м! Ульву часто неправильно називають морською капустою, однак її можна було б назвати морським салатом, оскільки в деяких країнах місцеве населення вживає її в їжу. В одній яйцевій капсулі буває до 1000 яєць, а самка викидає безліч таких капсул. Плаваючі личинки — велігера — після розселення осідають на дно і перетворюються на маленьких рапан.

Медуза аурелія Знайомий кожному найчисленніший представник типу Кишковопорожнинних у Чорному та Азовському морях. Діаметр її «зонтика» — до 40 см.

Живиться фітопланктоном. Рот розміщений під ковпаком і оснащений щупальцями з жалкими клітинами. Для людини абсолютно безпечна.

МОРСЬКІ ГУБКИ

У Чорному морі живе 28 видів цих невеликих за розміром тварин.

Живляться планктоном і розчиненими у воді органічними речовинами. Відіграють важливу роль як живі фільтри морської води. Являють собою колонію клітин — проміжну форму між одно- та багатоклітинними тваринами.

 МОРСЬКИЙ ЖОЛУДЬ (МУХОРКА)

Цей рачок населяє Чорне та Азовське моря. Веде сидячий спосіб життя, прикріплюється до будь-яких предметів під водою. Утворює великі колонії.

Розмір вапнякової мушлі морського жолудя невеликий     до 3 см. Рачок може розсувати її стулки, а змахами грудних ніжок гнати воду всередину для дихання та харчування.

Живиться  одноклітинними  водоростями та зоопланктонними організмами, відфільтровуючи їх із морської води.

Одна особина може викидати кілька тисяч крихітних плаваючих личинок, які згодом осідають на будь-яких зручних місцях, навіть на мушлях молюсків і панцирах крабів.

МОРСЬКІ КРАБИ

Кілька видів зустрічається біля берегів Криму.

Довжина карапакса (щита го-ловогрудей) звичайно не перевищує 9 см. Живляться дрібними морськими тваринами та органічними рештками. Самки виношують по кілька тисяч яєць. З них виводяться личинки, які спершу ведуть планктонний спосіб життя, а згодом перетворюються на маленьких крабиків.

 УСТРИЦІ ТА МІДІЇ

Молюски, дуже поширені в Чорному, а мідії     і в Азовському морях.

Живуть від зони прибою до глибини 80 м, міцно прикріплюючись до різноманітних підводних предметів, але за бажання можуть відчеплятися й переміщуватися на інше місце. Довжина мушлі — до 12 см. Самки устриці за сезон дають до 500 мільйонів дрібних яєць. Плаваючі личинки швидко розселяються на великій площі.

 НЕРЕЇС

Поширений у Чорному та Азовському морях на глибині до 200 м. Належить до класу Поліхет.

Довжина тіла — до 12 см.

Живиться різноманітними органічними залишками тварин і рослин, які знаходить в піщаному ґрунті або в мулі. Веде  виключно  донний  спосіб життя.

Викинувши  яйця,   тварина  гине. З яєць виводяться крихітні плаваючі личинки — трохофори. Устриці та мідії — молюски-фільтратори — живляться мікроскопічними планктонними організмами та органічними частинками з води. Колонія цих молюсків, що займає площу 1 кв. метр, здатна відфільтрувати 280 т води за добу.

Ланцетник являє собою величезний інтерес для науки як уцілілий нащадок давніх тварин, від яких походять усі хребетні тварини, включаючи й людину. Мешкає в прибережних районах Чорного моря. Зустрічаються особини з червоними, зеленими та синіми щупальцями. Діаметр вінчика може досягати 4—7 см.

Дрібні особини живляться планктоном, крупні — креветками та дрібними рибками. На щупальцях є особливі жалкі клітини. Вони містять отруту, яка паралізує здобич.

Розмножується брунькуванням та яйцями, з яких виходять маленькі поліпи.

ТЕРЕДО

Двостулковий морський молюск. Довжина — до 15 мм. Живиться відфільтрованим з води планктоном і органічними речовинами, у тому числі й тирсою. З допомогою мушлі висвердлює собі ходи в будь-якій деревині, що потрапить у море. Ці ходи ніколи не перетинаються.

АСЦИДІЇ

Десятки видів цих тварин населяють Чорне море. Ведуть сидячий спосіб життя.

Утворюють великі колонії. Розмір однієї особини — до 2 мм. Мішкувате тіло має два отвори, крізь які проходить вода. Живляться відфільтрованим з морської води планктоном.

 Ланцетник

Близькі родичі хребетних тварин. З яєць виводяться личинки, що нагадують пуголовків. Відпливши подалі, вони прикріплюються до дна і перетворюються на дорослих асцидій.

ЛАНЦЕТНИК ЄВРОПЕЙСЬКИЙ

Мешкає в теплих затоках Чорного моря.

Довжина — 3—7 см. Уздовж тіла має світлочутливі вічка. Уникає освітлених місць.

Зарившись у крупний пісок, відфільтровує собі їжу — мікроскопічних тварин і рослини.

Море

МОРСЬКА ЛИСИЦЯ

Населяє мілководні ділянки Чорного моря до глибини 100 м.

Довжина з хвостом — до 125 см.

Живиться донними видами ракоподібних і риб, іноді — молюсками.

Самка відкладає кілька десятків яєць, поміщених у рогові капсули своєрідної форми, які в народі називають русалчиним капшуком. Веде присмерковий спосіб життя. Для людини безпечна.

КАТРАН

Ця акула поширена в Чорному морі. Довжина — до 2 м, маса — до 15 кг.

Виявляє присмеркову активність. Живиться рибою, крабами й креветками.

Яйцеживорідна тварина. Протягом 18 місяців у тілі самки розвиваються до 29 яєць. Добре розвинуті акуленята завдовжки до 33 см народжуються взимку або рано навесні. Дорослі акули тримаються зграями в глибині моря та часто з’являється й біля поверхні. Живуть до 25 років.

БІЛУГА

 Живе в Чорному та Азовському морях. Рекордна довжина — 5 м, маса — 1230 кг! Молодь спочатку живиться кількою та хамсою, поступово переходячи до більш крупної здобичі. З весни до осені нерестує в нижній течії Дунаю, Дністра та Дніпра, на ділянках зі швидкою течією та галечниковим дном. Плідність дуже велика — до 7 мільйонів ікринок. Мальки в перше ж літо скочуються в море.  Стерлядь — як і її родички білуга та севрюга,

належить до давніх осетрових риб

СЕВРЮГА

Ця риба — мешканець мілководних ділянок Чорного та Азовського морів.

Досягає довжини 2,2 м і маси до 300 кг. Живиться рибою, молюсками та рачками.

Нереститься в нижній течії річок, що впадають у Чорне та Азовське моря, на чистих піщаних ділянках зі швидкою течією. Самка викидає до 650 тисяч ікринок. Після нересту повертається в море. Мальки також скочуються за течією.

МОРСЬКИЙ КОНИК

Поширений у Чорному та Азовському морях. Віддає перевагу густо зарослим прибережним ділянкам.

Довжина тіла — до 12 см.

Живиться дрібним зоопланктоном.

Від 10 до 200 ікринок самка викидає в спеціальну виводкову сумку на череві самця. Після появи мальків «татусь» іще деякий час опікує малят, ховаючи їх у сумку в разі небезпеки.

КАМБАЛА-КАЛКАН

Населяє прибережні ділянки Чорного моря до глибини 90—100 м.

Веде виключно придонне життя. Довжина тіла почасти досягає 85 см, маса — до 15 кг.

Хижак,   живиться   рибою. Здатність змінювати забарвлення відповідно до навколишнього фону роблять її практично невидимою на морському дні. Самка викидає від 2,5 до  13 мільйонів ікринок. Анчоуси Камбала-калкан

АНЧОУС (ХАМСА)

Найчисленніша риба Чорного та Азовського морів. Довжина тіла цієї рибки 10—15 см.

Живиться планктоном. Величезними  зграями  навесні  та влітку анчоус годується  та нереститься в поверхневих шарах води. Середня плідність самки — близько 13 тисяч ікринок. Зимує в глибинних водах Чорного моря.

 СКОРПЕНА

Зустрічається переважно на кам’янистих, порослих водоростями ділянках Чорного моря.

Довжина — 30 см, маса — 500 г.

Живиться креветками та рибою, підстерігаючи їх у засідці.

Влітку порціями викидає до 178 тисяч ікринок у слизовій оболонці. Такі слизові грудочки можуть далеко розноситися хвилями. Майже щомісяця линяє, скидаючи стару шкіру, як змія.

КЕФАЛЬ

У прибережних водах морів України зустрічається п’ять видів кефалі. Найкрупніша з них, лобан, досягає 90 см завдовжки і може мати масу більше 6 кг. Крім того, досить поширені види — сингіль та гостроносик. В останні роки в наших морях акліматизовано й далекосхідний вид кефалі — піленгаса.

Основу харчування кефалі складає детрит (поживний мул) і перифітон (рослинне і тваринне обростання підводних скель і споруд). Нерестяться у червні-серпні. Ікру кефалі у вигляді слизьких грудочок, що плавають біля поверхні води, можна зустріти й у відкритому морі, проте молодь, яка виводиться з ікринок, незабаром повертається до берегів. Усі види кефалі добре плавають і можуть здійснювати міграції, однак частіше це осіла риба. Вони дуже рухливі й, потривожені, здатні вистрибувати з води.

ЛОСОСЬ ЧОРНОМОРСЬКИЙ

У Чорному морі зустрічається досить рідко. Є близьким родичем сьомги.

Довжина тіла досягає 110 см, маса — до 24 кг. Живиться переважно дрібною рибою. На нерест заходить у ріки з лютого. Пара риб нерестує на ділянках зі швидкою течією та кам’янистим дном. Плідність — близько 5,5 тисячі ікринок. Личинки та мальки до 3—4 років живуть у річках, після чого скочуються в море.

ОСЕЛЕДЕЦЬ ЧОРНОМОРСЬКИЙ

Населяє басейни Чорного та Азовського морів, дуже поширений вид.

Досягає 30 см завдовжки. Живиться дрібною рибою і планктонними ракоподібними. Навесні великими зграями заходить у річки на нерест. Самка викидає до 50 тисяч ікринок. На зиму покидає Азовське море і зимує у водах Чорного моря.

ТЮЛЬКА

Поширена в Чорному та Азовському морях. Друга назва — кілька. Довжина тіла не більше 9 см. Живиться зоо- й фітопланктоном. Утворює величезні скупчення. На нерест заходить у річки та опріснені затоки Самка викидає до 10 тисяч ікринок.

СОНЦЕВИК

Житель відкритих вод Чорного моря глибиною близько 100 м.

Довжина — до 50 см. Хижак, живиться досить крупною рибою.

Своїми повільними рухами та широким сплюсненим тілом, майже непоміт ним спереду, сонцевик вводить в оману неуважну рибу. Наблизившись до жер тви, він робить різкий кидок і з силою втягує її в пащу разом із водою.

СТАВРИДА

Населяє прибережні води Чорного моря. Одна з основних промислових риб.

Її вважають особливим підвидом середземноморської ставриди. Розрізняють дві форми: звичайну (дрібну) — до 20 см завдовжки, та південну — до 55 см.

Живиться дрібною рибкою та ракоподібними. Нереститься влітку вздовж берегів. На зиму ховається в донних ямах, або йде на глибину від 30 до 100 м. В цей час може зовсім нічого не їсти.

РИБА-ГОЛКА (ІГЛИЦЯ ПУХЛОЩОКА)

Мешканець прибережних районів Чорного та Азовського морів. Любить ділянки з солонуватою водою, проникає в прісні водойми. Довжина — до 20 см. Живиться зоопланктоном.  Кілька десятків ікринок відкладається у виводкову сумку на череві самця. Там же він згодом носить і мальків.