Сочинения

Традиційне українське житло — хату — недарма порівнюють із сонцем, навколо якого обертається весь світ національних традицій і звичаїв. її конструкція — справжній солом’яно-глиняний шедевр, що досяг досконалості за багато століть. Українська хата має свої неповторні особливості. На відміну від двосхилого даху російської хати, покрівля хати-мазанки («дах») чотирисхила, як завжди робили ще наприкінці першого тисячоліття нашої ери в південних і західних слов’ян. Якщо в Росії солом’яні дахи хат крилися «внатруску», то українські хати завжди покривали «снопками», тобто міцно зв’язаними пучками соломи.

Прообразом української хати були житла трипільців — народу, який створив високу землеробську культуру на території України ще в неоліті — новому кам’яному столітті.

Залежно від регіону й особливостей   місцевого  клімату  матеріали для зведення стін хати використовувалися найрізноманітніші. Це могли бути дерен, земля або глина, змішані з рубленою соломою (волькові   або   саманні хати),  або ж солома, очерет, лозняк або хмиз, обмазані глиною. Іноді стіни зводилися з колод,  покладених у зруб.

Неодмінний атрибут української хати — дерев’яна окута скриня. Скриня була власністю дівчини і супроводжувала її у всьому наступному сімейному житті. Тут зберігалося святкове вбрання і повсякденний одяг, вінок, рушники, прикраси, а в прискринку (маленькій шухлядці вгорі, уздовж бічної стінки, для збереження різних дрібничок) — різноманітне зілля, яке мало, як вважалося, чаклунську силу. У XVII—XVIII століттях скриню використовували ще й як стіл.

Рушники з глибокої давнини служили символом духовної краси і моральних чеснот  кожної людини  і  супроводжували наших предків від народження до смерті. Вони широко використовувалися    для     побутових і  обрядових  цілей:   рушниками  прикрашали  ікони, виставлені   на  покуті,   з рушниками     зустрічали гостей; на знак згоди на шлюб   дівчина   подавала сватам рушник; намітка — головний   убір   заміжньої жінки — також являла собою довгий, іноді до восьми метрів, рушник.

Незважаючи на місцеві розходження, українські хати мали зазвичай однакове планування, і навіть домашнє начиння і предмети меблів розташовувалися в них подібним чином. Звичайна українська хата була «трикамерною», тобто складалася з трьох ізольованих одне від одного приміщень. У кутку розташовувалася «вариста піч».

У гуцулів така піч оздоблювалася розписаною керамічною плиткою, або «кахлями».

обов’язковими предметами меблів були ліжко, «полиця» (або «мисник») для посуду, стіл під іконами в «червоному куті» (на покуті), лави уздовж стін і «ослон» — пересувна лава уздовж столу.

 Мистецтво вишивки в Україні сягає аж до початку І тисячоліття. Першу школу вишивки відкрила в ХІ столітті сестра Володимира Мономаха Ганна. Широко розповсюджені деталі візерунка українських вишивок являють собою древні символи, значення яких не завжди зрозуміле нашим сучасникам. Дослідники стверджують, що в давнину рушник можна було читати, як книгу або пам’ятну записку.

Ікони на покуті прикрашалися засушеними квітами — чорнобривцями, волошками, гвоздиками, барвінком — і драпірувалися власноруч вишитими господинею полотняними рушниками.

Українська національна кухня склалася на рубежі XVIII—XIX століть. До неї увійшли способи обробки продуктів, запозичені в різних народів, але в цілому кухня українців була оригінальною і цілком самобутньою.

Серед кулінарних традицій світу українська користується заслуженою славою. В усьому світі відомі такі неповторні страви, як борщ і вареники.

Вареники такі надзвичайно смачні, що цілком можна повірити, що вони й насправді живі. Суто українські начинки для вареників — вишні, сир, цибуля, вишкварки тощо. як начинку використовували також капусту, картоплю, гречану кашу, мак, варені і дроблені сухофрукти, а на Полтавщині — навіть варений горох, розтертий з калиною. Вважалося, що вареники мають магічне значення. їх обов’язково готували в той день, коли в хазяйстві селянина телилася корова або ягнилася вівця. Це повинно було забезпечити тварині міцне здоров’я та плодючість.

Українці — землеробський народ із давніми традиціями. З незапам’ятних часів жито і пшениця були головними культурами, які вирощувалися в Україні. не дивно, що українці дуже шанували хліб. Хліб на столі вважався найбільшою святинею. Хліб-сіль, подані гостеві на вишитому рушнику були й залишаються вищим проявом гостинності нашого народу.

З хлібом пов’язано безліч звичаїв і повір’їв. наприклад, хліб дозволялося різати тільки у висячому положенні і тільки в напрямку до себе. якщо шматок хліба упав, його слід було підняти, поцілувати його і знову покласти на стіл. викинути шматок хліба вважалося святотатством. У цих звичаях виявлявся постійний острах голоду, який переслідував наших предків.

Білий із рожевими прожилками — такий колір пропонував надати українському прапорові один німецький етнограф позаминулого століття, який стверджував, що українці люблять сало, як ведмеді мед. І цей учений, безумовно, мав рацію, тому що свинина, свиняча ковбаса і сало є найбільш розповсюдженою серед українців м’ясною їжею.

Ще в недалекому минулому вживання яловичини, дуже поширене в Росії, було в українців порівняно незначним. Це пояснюється тим, що корови високо цінувалися в Україні як джерело молока і молочних продуктів, а волів використовували як тяглову силу на сільськогосподарських роботах.

Сало

Борщ в Україні оточений справжнім культом, а  його  поїдання  супроводжується  цілим ритуалом. Це видно навіть з величезного числа пов’язаних із борщем стійких висловів, що здавна увійшли в українську мову. Українець запросить вас до столу: «Сідайте борщувати»; запропонує втомленому товаришеві доробити розпочату справу: «Давай же доборщимо цей клапоть»; а в скривдженого неодмінно поцікавиться: «Чи я тобі межу переорав, чи я тобі в борщ начхав?». На Січі переперчений борщ використовували для випробування молодих козаків на стійкість і витримку.

Український борщ кожен регіон України не тільки має власні страви, але й загальновідомі готує по-своєму. на волині вас почастують ароматною домашньою ковбасою; на   Черкащині   пригостять   рибою   по-жаш-ківськи або фірмовими м’ясними ласунами; на   поліссі  можна  поласувати  напоями і   з   журавлини   та   калини,   варениками з чорницею і смаженими грибами; гуцули почастують смачнющим банушем або зразами з чорносливом і горіхами, яловичиною по-полонинськи; на покутті —  курячими  пупками  в   сметані;  на   Буковині можна покуштувати мамалигу з бринзою, на донбасі вам запропонують завиванець по-волно-васьки,  печеню  по-мар’їнськи або  фірмове блюдо донецьких греків —   золотаві чебуреки; на поділлі варто спробувати оладки з печінкою або гречаники; а закарпатські бойки можуть похвалитися квасівкою з грибами і цибульниками…

Чудова й невичерпна розмаїтість української народної кухні!

Сочинение! Обязательно сохрани - » Українська хата . Потом не будешь искать!

Запись была опубликована 15.11.2009 в 08:16 в категории Енциклопедія шкільних занять. Вы можете следить за ответами в этой записи через RSS 2.0 ленты.