3 Янв »

Твір на вільну тему Людина з пам’яттю

Автор: | В категории: Шкільні твори з російської мови
1 кол2 пара3 трояк4 хорошо5 отлично (Еще не оценили)
Загрузка...

Я був знайомий із людиною, що знала напам’ять увесь розклад руху потягів, оскільки єдине, що завдавало йому радощів, були залізниці, і він проводив свій час на вокзалі, дивився, як прибувають потяги та як вони вирушають. Він дивувався з вагонів, з сили локомотиву, з розміру коліс, дивувався з застрибуючих кондукторів та з керівництва вокзалу. Він знав кожний потяг, знав, відкіля він приїхав, куди він їде, коли він куди-небудь прибуває та які потяги відтіля їдуть знов, та коли вони мают прибути.

Він знав номери потягів, він знав, у який день вони приходять, чи узгод жений їхній розклад з іншими потягами, чи ні. Він знав, які потяги ведуг поштові вагони, та скільки коштує квиток до Фрауенфельду, до Ольтену, д Нидербіпу чи ще куди-небудь.

Він не відвідував ресторанів, не ходив у кіно, не гуляв, в нього не було н велосипеду, ні радіо, ні телевізору, він не читав ані газет, ані книг, і якби ві отримував листи, він не зумів би їх прочитати. Йому не вистачало для цьог часу, тому що він проводив свої дні на вокзалі, і тільки, коли змінювався розклад руху поїздів, у травні та жовтні кілька тижнів його ніхто більше не бачив.

Тоді він сидів вдома, за своїм столом та вчив напам’ять, читав новий розклад з першої до останньої сторінки, позначав собі зміни, та радів їм. Траплялося також так, що хто-небудь питав його про час відправлення потягу. Тоді його обличчя сяяло і він хотів знати точно, куди подорожують, і той,: хто питав його, обов’язково пропускав час відправлення, бо він не відпускав більше питаючого, не задовольнявся тим, щоб назвати час, він називав відразу номер, кількість вагонів, можливі пересадки, час подорожі; пояснював, що цим потягом можна поїхати до Парижа, де можна пересаджуватись, та коли прибувають, і він не міг зрозуміти, що це не цікавило людей. Але якщо хтось залишав його і йшов далі, не дочекавшись, поки він повідомить усі свої знання, він ставав злим, сварився на людей і кричав їм услід: «Ви не маєте жодного уявлення про залізниці!»

Сам він ніколи не був у потягу. Це не мало також сенсу, казав він, бо він знав наперед, коли приїздить потяг.

«Тільки люди з поганою пам’яттю їздять залізницею, — казав він, — бо коли б вони мали гарну пам’ять, то могли б, як я, запам’ятати час відбуття та прибуття, і їм не треба було б їздити, щоб відчути час».

Я намагався пояснити йому, я сказав: «Але ж є люди, які радіють подорожі, вони охоче подорожують по залізниці та дивляться у вікно, дивляться, мимо чого вони їдуть».

Тоді він розсердився, оскільки він гадав, що я хочу висміяти його, та сказав: «Це також стоїть у розкладі руху, вони минають Лютербах та Дейтінген, Ванген, Шдербіп, Ензінген, Обербухзітен та Хегендорф».

«Можливо, люди примушені їздити залізницею, бо вони десь мешкають»,

—        сказав я. «Це також не може бути, — сказав він, — бо майже всі поверта

ються одного разу, є також люди, які щоранку сідають у потяг та щовечора

повертаються — така погана в них пам’ять».

Та він почав облаювати людей на платформі. Він гукав їм: «Ви, ідіоти, у вас немає пам’яті». Він кричав їм: «Ви проїдете мимо Хегендорфу», та він вірив, що так він зіпсує їм задоволення.

Він гукав: «Ви, дурню, Ви ж їздили вже вчора». А коли люди на це тільки сміялися, він почав стягувати їх з підніжок та благати не їхати потягом.

«Я можу вам все пояснити, — репетував він. — Ви проїдете о 14 годині 27хв. мимо Хегендорфу, я знаю це точно, та ви побачите, ви марно витрачаєте свої гроші, все написано у розкладі руху».

Він навіть намагався побити людей.  «Хто не хоче чути, має відчути»,

—        кричав він. Тоді керівництву вокзалу не залишалося нічого іншого, як ска

зати чоловікові, що йому буде заборонено бувати на вокзалі, якщо він не по

водитиметься пристойно. Та чоловік злякався, бо він не міг жити без вокзалу,

і не міг вимовити жодного слова, він сидів цілий день на лавочці, дивився, як

приходять та від’їжджають потяги, і лише зрідка шепотів собі деякі цифри,

та дивився на людей і не міг зрозуміти їх. Тут, власне, історія має закінчитись.

 Але через багато років на вокзалі було відкрито довідкове бюро. Там за віконцем сидів в уніформі службовець, який знав відповіді на всі питання щодо залізниці. Цьому чоловік з пам’яттю не вірив, і кожного дня він приходив до нового бюро та запитував щось складне, щоб перевірити службовця.

Він питав: «Який номер має потяг, що прибуває о 16.24 щонеділі влітку до Любеку?»

Службовець розгортав книгу та називав число.

Він питав: «Коли я буду у Москві, якщо я поїду відсіль о 6.59?», і службовець казав йому.

Тоді чоловік з пам’яттю пішов додому, спалив усі розклади та забув все, що він знав.

Наступного дня він спитав службовця: «Скільки східців мають сходи перед вокзалом?» — і службовець сказав: «Я не знаю цього».

Тепер чоловік біг через увесь вокзал, підстрибував від радості та гукав: «Він не знає, він не знає».

І він йшов туди та рахував східці, та закарбовував число у своїй пам’яті, в якій тепер вже не було жодного часу відходу.

Потім його вже не бачили на вокзалі. Він ходив тепер по місту від дому до дому і рахував східці на сходах та примічав собі, тепер він знав цифри, що не були у жодній книзі у світі.

Коли вже він знав кількість східців у всьому місті, він прийшов до вокзалу, підійшов до віконця каси, купив собі квитка та в перший раз у житті сів у потяг, щоб поїхати у інше місто та порахувати там східці, та поїхати далі, щоб порахувати східці на сходах у всьому світі, щоб знати те, що не знає жоден і що не може прочитати у книгах жоден службовець.

(За Петером Бікселем)

Сочинение! Обязательно сохрани - » Твір на вільну тему Людина з пам’яттю . Потом не будешь искать!


Всезнайкин блог © 2009-2015