Скіфську таємницю на березі Боспора Кіммерійського, а з нею і золоті скарби околотів, як називали себе скіфи, допоміг відкрити випадок. До речі, далекий від археології. Вирішила тодішня влада для чогось переселити 108 сімей від’ставних матросів із Севастополя у Керч, де їм пообіцяли збудувати сяке-таке житло» Для цього потрібно було від 300 до 400 кубічних сажнів каміння. Оскільки законів, які б охороняли археологічні пам’ятки, тоді не було, то, не довго думаючи, вирішили відрядити солдатів одного з тамтешніх полків збирати каміння на кургані, що його місцеве населення називало Куль-Оба — «горб попелу» в перекладі з татарської мови. Чому його так названо — невідомо.
Назва не відповідала дійсності, адже курган не був горбом попелу: тіло його складалося з землі, що її віки й тисячоліття перетворили в твердь, а ззовні курган покривав товстий кам’яний панцир. Хто й для чого наносив на круті боки кургану те каміння, ще й насунув на його похмуре чоло папаху з отакезних брил, того ніхто не відав; Як ніхто не відав, чиї дужі руки його насипали, і для чого лишили на віки, і що ховає у своїх недрах цей загадковий велет українських степів.
Зібрався старий наглядач керченських соляних озер у скромну мандрівку — мав на меті оглянути розібраний курган Куль-Обу, а вийшло, що пішов Павло Дюбрюкс прямісінько в історію… Бо те, що відбудеться з ним сьогодні, завтра, післязавтра, навіки збереже для нас невідоме досі ім’я цієї скромної людини.
Невдовзі прибув молодий і хвацький капітан з радісною для Дюбрюкса звісткою: градоначальник дозволяє розкопувати Куль-Обу й надає в розпорядження пана Дюбрюкса загін солдатів-землекопів.
Вони стояли на північному боці кургану. Перед ними аж до самого обрію мрів степ. Повівав гіркуватий вітер, і Павло з радістю його вдихав, відчуваючи, що вітер принот сить йому нові сили. Вітер степів, вітер древніх курганів і таких же древніх народів, чиє життя відклекотіло в цих степах віки та віки тому. Павло любив такі вітри, бо відчував себе в їхньому подуві молодим, з майбуттям, що слалося перед ним неозоро, як і самі степи.
— Почнемо звідси, з північного боку, — вирішив Дюбрюкс і завзято крикнув: — Ну, солдати, з Богом! У вас під ногами — таємниці історії! Чує моє серце, саме тут вхід до гробниці. Хай дарує нам господар цієї могили, що потривожимо його вічний сон, але інакше — як дізнатися про минуле?
Сочинение! Обязательно сохрани - » Скіфська таємниця . Потом не будешь искать!
Запись была опубликована
18.02.2010 в 09:56 в категории Стислі перекази з географії.
Вы можете следить за ответами в этой записи через RSS 2.0 ленты.
Загрузка...