Остап Вишня — воістину народний письменник, один із майстрів гумору і сатири, «чарівник сміху». Сатирик і гуморист зріс на грунті усної народної творчості та кращих здобутків класичної літератури. Він підніс і творчо розвинув їхні славні традиції, ставши письменником-новатором, творцем якісно нового, оптимістичного та виховного сміху.
Не можна без сміху читати його чудові гуморески, такі, наприклад, як «Зенітка» або «Якби моя бабуся встали». Тонким гумором, який тісно переплітається з ніжним ліризмом, сповнені його незабутні «Мисливські усмішки». «Мисливські усмішки» Остапа Вишні — це справді ліричні вірші у прозі, де автор постає перед нами зовсім з іншого боку. Ми ніби бачимо Вишню — поета, який захоплює і нас своїми неповторними «віршами», в яких, звичайно ж, багато гумору та м’якої іронії. Не можна забути ліричного гумору з гуморески «Відкриття охоти» чи «Як варити суп з дикої качки», чи «Сом», чи «З крякухою на озері», чи «Лисиця». Ці веселі побрехеньки з їх головними героями — веселими мисливцями, мисливцями-фантазерами — відкривають нам новий чудовий світ, де живуть, не заважаючи одне одному, людина і тварина. Навпаки, мисливці намагаються охороняти природу, кохаються в пташинці і звіряткові, деревці і квіточці. «Мисливські усмішки» вчать любові до рідної природи,
до її чарівних річок і озер, до її безкрайніх лісів і полів, до її незабутньої краси.
Характерною особливістю «Мисливських усмішок» Остапа Вишні є їх тонкий гумор. Тільки Вишня вміє говорити на повному серйозі про те, що цього аж ніяк не потребує, пояснювати те, що й так усім ясне і зрозуміле. Згадаємо надзвичайно популярну усмішку «Як варити і їсти суп із дикої качки». Виявляється, що на підставі багатолітніх спостережень і наукових досліджень один славнозвісний орнітолог довів, що «дикі качки», крім базару (звернемо на це увагу), водяться ще «по лугових озерах та по очеретах…» Це вже ніби давно усім відомо, але цим і досягається ефект комічного. Далі виявляється, що для полювання потрібно взяти руш-* ницю, набої та інше мисливське обладнання: «рюкзак, консерви, огірки, помідори, десяток укруту яєць, стопка…» А для чого ж стопка? — запитаємо одразу. І зараз же чуємо лукаву відповідь: «…Щоб було чим вихлюпувати воду з човна, коли човен тече…» Ну як після цього не назвати Остапа Вишню майстром сміху або навіть чарівником сміху! Про все автор говорить у серйозному тоні, а це створює невідповідність між твердженням і суттю явища. І ця невідповідність викликає сміх. Але найбільшої сили комізм досягає в кінці твору. Все зроблено, щоб «готувати янтарний суп із дикої качки», а тут «дружина чи мама, охнувши, кине вам:
— Та це ж курка, а не качка!..
Ви авторитетно заявляєте:
— Це — качка! Тепер усі такі качки пішли. Яровизовані…
— А чому в неї горло перерізане?
— Чому? Чому? Все вам так ото цікаво знати! Летіла, побачила, що націляюсь, виходу не було, взяла й зарізалась…
В усмішках Остапа Вишні знаходимо свідоме перебільшення зображуваного явища, різкі контрасти між реальним, вигаданим чи розказаним опові-дачем-мисливцем, поєднання дійсного і фантастичного. Та ніде гуморист не збивається на карикатурне спотворення образу чи характеру. Тому такі легкі, такі смішні його гуморески.
Згадаємо славнозвісну «Зенітку». Автор дає поряд із розповіддю діда Свирида про участь у партизанській боротьбі, про його «соприкосновеніє» з ворогом, ще і виклад ряду побутових сцен: дружба з кумом та «сраженія» із своєю дружиною Лукер-кою. Ці «сраженія» і є джерелом сміху. Яскраві контрасти, які викликають щирий сміх, коштовними перлами розсипані по всьому твору. Таким контрастом є порівняння баби Лукерки із «катюшею» — грізною зброєю. Коли йдеться про рукопашний наземний бій з Лукеркою, термінологія добирається з мовного арсеналу солдата-піхотинця: правий фланг, контратака, прорвала фронт, зарані підготовані позиції, опорний пункт і таке інше. Описуючи, як куми падають з груші, гуморист звертається до лексики солдата-авіатора: ас, піке, штопор, таран, рулі повороту, фюзеляж… Неможливо без сміху читати цю чудову гумореску. В роки війни вона викликала бадьорий, оптимістичний сміх, який вселяв тверду віру в нашу неминучу перемогу над ворогом; сміх, що гартував наш гнів і нашу ненависть.
Остап Вишня — продовжувач кращих реалістичних традицій класичної літератури. Він — глибокий знавець народного життя, народних дум, поривів, мови, побуту, звичаїв. Гострота письменницького бачення, політична зрілість, природний талант, високі естетичні принципи сприяли тому, що він став справжнім новатором і змісту, і художньої форми
української сатиричної літератури. Це справжній майстер гумору, який став творцем нового гумористичного жанру — веселої, дотепної, саме вишневої усмішки. І недарма його ще називають «чарівником сміху», бо несе він людям радість, сміх та естетичне задоволення, вчить любити рідну природу і свою Батьківщину.
Сочинение! Обязательно сохрани - » Остап Вишня — чарівник сміху . Потом не будешь искать!
Запись была опубликована
09.01.2010 в 10:37 в категории Шкільні твори з російської мови.
Вы можете следить за ответами в этой записи через RSS 2.0 ленты.
Загрузка...