Величезна любов до Росії, що він проніс через все своє життя, робить йому честь і як людині, і як письменникові. Багато чого пізнав він у житті й зумів життєвий досвід змусити служити творчості. Олександр Іванович Купрін — визнаний майстер короткого оповідання, автор чудових повістей. У них широка, різноманітна картина російського життя кінця минулого століття й початку нинішнього. Великий жизнелюбец, А. И. Куприн вірив, що життя стане краще, і мріяв, що прийде час, коли всі люди будуть щасливі. Мрія про щастя, мрія про прекрасну любов — ці теми вічні у творчості письменників, поетів, художників, композиторів. Не обійшов ці теми й Куприн. Із властивими йому високим художнім смаком, тонким розумінням психології своїх героїв він пише про любов.
Безумовно, самою поетичною річчю А. И. Купріна став «Гранатовий браслет» — прекрасне оповідання про нерозділену велику любов, любов, «яка повторюється тільки один раз у тисячу років». В оповіданні «Гранатовий браслет» А. И. Купрін створює кілька символічних образів, на яких будується фундамент оповідання і які несуть у собі весь ідейний зміст оповідання.
- «У середині серпня, перед народженням молодика, раптом наступили огидні погоди, які так властиві північному узбережжю Чорного моря».
Це початок оповідання. Опис похмурої, сирий, у цілому дуже поганої погоди, а потім її раптова зміна в кращу сторону має величезне значення. Якщо під «молодиком» розуміти головну героїню оповідання Віру Миколаївну Щеину, дружину проводиря дворянства, а під погодою все її життя, то читачеві представлена цілком реальна картина.
«Але до початку вересня погода раптом різко й зовсім зненацька перемінилася. Відразу наступили тихі безхмарні дні, так ясні, сонячні й теплі, яких не було навіть у липні».
Ця зміна і є та сама піднесена й фатальна любов, про яку мова йде в оповіданні. Наступним символом варто назвати княгиню Віру Миколаївну. Куприн описує її як незалежну, царствено спокійну, холодну красуню. Символ Краси.
- «…Віра пішла в матір, красуню англійку, своєю високою гнучкою фігурою, ніжним, але холодною й гордою особою, прекрасними, хоча досить більшими руками й тією чарівною спадистістю плечей, яку можна бачити на стародавніх мініатюрах».
Віра Миколаївна шляхетна, дивна жінка. Чимале значення відводить Куприн «гладкому, високому, срібному старцю» генералові Аносову. Саме йому поставлено в завдання змусити Віру Миколаївну поставитися до любові таємничого Г. С. Ж. більш серйозно.
Своїми міркуваннями про любов генерал допомагає внучці з різних сторін подивитися на своє життя з Василем Львовичем. Йому належать пророчі слова: «…може бути, твій життєвий шлях, Верочка, перетнула саме така любов, про яку марять жінки й на яку більше не здатні чоловіки».
Генерал Аносов символізує собою мудре старше покоління. Автором йому довірено зробити дуже важливий, що має величезне значення в цьому оповіданні висновок: у природі щира, свята любов украй рідка й доступна тільки деяким і тільки гідним її людям. За все своє життя Аносов не зустрів жодного подібного приклада, але він продовжує вірити в піднесену любов і передає свою впевненість Вірі Миколаївні.
Причиною швидкої розв’язки історії, що тривала більше восьми років, став подарунок на день народження Вірі Миколаївні. У ролі цього подарунка виступив новий символ тієї самої любові, у яку вірив генерал Аносов, і про яку мріє кожна жінка, — гранатовий браслет. Він коштовний Желткову тим, що його носила його «покійна матінка», крім того, стародавній браслет має свою історію: по сімейному переказі він має властивість повідомляти дарунок передбачення його жінкам, що носять, і охороняє від насильницької смерті…
Віра Миколаївна й насправді зненацька пророкує: «Я знаю, що ця людина вб’є себе».
Купрін порівнює п’ять гранатів браслета з «п’ятьма червоними, кривавими вогнями», а княгиня, задивившись на браслет, із тривогою викликує: «Точно кров!» Любов, що символізує браслет, не підкоряється ніяким законам і правилам. Вона може йти всупереч всім підвалинам суспільства. Жовтков — тільки дрібний бідний чиновник, а Віра Миколаївна — княгиня. Але ця обставина не бентежить його, він як і раніше любить її, усвідомлюючи тільки в тім, що ніщо, навіть смерть, не загасить його прекрасне почуття:
- «…Ваш до смерті й після смерті покірний слуга».
На жаль, значення браслета Віра Миколаївна зрозуміла занадто пізно: Неї долає занепокоєння. Княгиня знову й знову згадує слова генерала Аносова й мучається найтяжким для неї питанням — що це було: любов або божевілля? Останній лист Желткова ставить усе на свої місця. Він любить. Любить безнадійно, жагуче і йде у своїй любові до кінця. Він приймає своє почуття як Божий дарунок, як велике щастя: «Я не винуватий, Віра Миколаївна, що Богу було завгодно послати мені, як величезне щастя, любов до Вас». І не проклинає він долю, а йде з життя, іде з великою любов’ю в серце, несучи її із собою й говорячи улюбленої: «Так святиться ім’я Твоє!» І залишається людям тільки символ цієї прекрасної любові гарної людини — гранатовий браслет…
Це оповідання А. И. Купріна знайшов вічне життя, його будуть читати, поки не вмре на землі любов, а цього ніколи не трапиться.
Сочинение! Обязательно сохрани - » Оповідання про любов А. І. Купріна «Гранатовий браслет» . Потом не будешь искать!
Запись была опубликована
14.02.2010 в 09:57 в категории Шкільні твори з російської мови.
Вы можете следить за ответами в этой записи через RSS 2.0 ленты.
Загрузка...