Чи готові ви до вибору життєвого шляху

Categories: Переказ сюжету творів письменників

Його зненацька охопив сумнів: «Чи те я роблю, що слід? Чи здатний на це? Чому так тягне туди, у невідоме?» І він зупинився серед шляху. Замислився. Огледівся. Хоча дорога стелилася попереду рівна й широка, проте він не міг іти далі: і неспокій, і невдоволення собою, і жадання чогось вищого переповнили його. А обіч уторованої дороги громадилися вершийи, які здавалися такими стрімкими й неприступними, що на них ніхто не наважувався зійти. До того ж їх оточували непрохідні хащі, глибокі яруги, гострі стрімчаки й бескиди…

І все ж він рішуче зійшов з гладенької дороги й крізь нетрі та чагарі заторував власну стежину до вершини. І вже ніщо не могло зупинити сміливця: ні колюче терня, ні скелясті крутосхили, ні глибокі урвища. Він здіймався все вгору і вгору. «Божевільний!» — жахалися одні, що

спокійно дибали гостинцем. Відчайдушний!» — захоплено вигукували інші, які вже готувалися рушити й собі услід за сміливцем. «Щасливий!» — зітхали ті, що через свою кволість, несміливість чи полохливу вдачу не могли піти за першопрохідцем. А були й такі, що мовчки заздрили й потайки зневажали сміливця.

Що йому до того! Він уперто здіймався на вершину, де не ступала ще нога людська. І то було його покликання, його щастя, його слава й безсмертя. Як важливо в житті знайти себе, доки не пізно, доки ще молодий! А йому тоді йшов уже тридцять другий. За спиною в нього і вчителювання, і участь у боях, і робота в провідній республіканській газеті художником-ілюстратором, карикатуристом. Читачі в кожному номері шукали гострі, дотепні малюнки, під якими стояв підпис «Сашко». Друзі щодня приходили до нього в майстерню, щоб подивитися, як під пензлем народжується пейзаж чи людський тип. І називали його талановитим, і пророкували йому творче майбуття.

А його не задовольняли ні карикатури, ні акварелі, ні олійні праці. Усе дужче й дужче почувався невдоволе-ним, бо відчував у собі силу творця нового мистецтва, що тільки-но утверджувалося. І однієї ночі після роздумів він рішуче виходить зі своєї майстерні, щоб ніколи до неї не повернутися. Залишає мольберт, фарби, закінчені й незакінчені полотна — залишає назавжди. Із плащем через плече й дорожнім портфелем у руці поспішає на вокзал, сідає в поїзд, що везе його на берег Чорного моря, у красуню Одесу. А вранці він уже стоїть перед директором кінофабрики й промовляє три заповітних слова:

— Хочу стати режисером! Це був Довженко.

Олександр Довженко поспішав, щоб побачити й послухати письменника Поліщука, за столиком якого збиралися його послідовники й друзі. Іноді між групами Поліщука і поета Семенка вибухали палкі дискусії, і тоді в кав’ярні стояв неймовірний шарварок. Але зараз тут порожньо й тихо: Поліщука немає. Лише в кутку сидить якась парочка та незмінно займає своє «робоче» місце Михайло Семенко. У цей час молода пара розплатилася з офіціантом і попрямувала до дверей. Довженко звернув увагу на великі сині очі дівчини та її довгу золотаву косу. Це було так гарно й незвично, бо в моду входили короткі зачіски.

— Серьожо! — несподівано вигукнув Яновський і метнувся до кремезного чорнявого юнака, що йшов за дівчиною.

— Юрко? — здивовано розвів руки юнак, і вони обнялися.

— Оксано, це Юрій Яновський. Ми з ним разом училися в Київському політехнічному. Після другого курсу він полишив інститут і став письменником. Познайомтесь…

— Знаю! — перебив приятеля Яновський і натхненно випалив: — Золотокоса Оксана! Одеситка. А нині студентка Харківського медичного. Приємно бачити вас…

— Сашко — обернувся Яновський до Довженка, — знайомся: Сергій Корольов. Авіатор!

— Тільки вчуся на авіатора, — уточнив Корольов і енергійно простягнув свою міцну руку Довженкові. Так відбулося знайомство двох високообдарованих молодих людей, чиї імена згодом стануть відомі всьому світові.